Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

— Чи є ще якісь пропозиції, крім відступу? — запитав Стірґард. — Немає? Тоді хто за проект Гарраха?

Поласар, Темпе, Гаррах, Ель-Салям і Ротмонт підвели руки. Накамура завагався, та зрештою теж приєднався до них.

— Чи враховуєте ви те, що вони можуть відповісти нам достроково, але не сигналами? — запитав Стірґард.

Усі десятеро сиділи довкола величезної плити, що, мов стіл на одній ніжці, спиралася на ажурний перетин ланжеронів, які відділяли верхню, гравітаційну стернову рубку від навігаторської, а вона зараз була порожня. Тільки блимання моніторів над розташованими вздовж стін пультами оживляло простір під ними грою світла і тіні.

— Цілком можливо,— озвався Темпе. — Я не знаюся на латині так добре, як отець Араго. Якби я прилетів сюди тільки з власної волі, то не голосував би «за». Але ми тут не просто десять звичайних астронавтів. Якщо «Гермес» після всіх його спроб установити мирний контакт усе-таки було піддано нападу, то це означає, що вчинено напад на Землю, бо нас сюди прислала вона. Через те Земля має право заявити нашими вустами: Nето те ітрипе Іасеввії’.


ПАРОКСИЗМ


Сидеральні операції, феномени астрономічних розмірів, через силу, що вивільняється в них, не дають спостерігачеві таких же глибоких, вражаючих переживань, як повінь чи тайфун. Навіть звичайний землетрус, подія для Космосу ультрамікроскопічна, виходить уже за сприйнятливість людських органів чуття. Справжній жах або захват викликають у нас події ні надто гігантського, ні надто малого масштабу. Ніхто не здатен пересвідчитись, що являє собою зірка,— камінь чи брильянт. Найменша зірка, океан океанів вічного вогню, вже з відстані мільйона кілометрів обертається на стіну жару, яка виходить аж за горизонти, а при наближенні до неї втрачає будь-яку форму, розпадаючись на хаотичні вихори полум’я, що засліплюють з однаковою силою: тільки з великої далечі холодніші воронки хромосфери зменшуються до розмірів сонячних плям.

Зрештою ця сама закономірність, що зводить нанівець переживання як відчуття огрому, діє серед самих людей. Можна співчувати мукам певного індивідуума, родини, але загибель тисяч, так само як і мільйонів жителів — замкнена в числах абстракція, екзистенціальний зміст якої осягти неможливо.

Через те кавітаційне розбиття небесного тіла, планети чи її супутника-Місяця являє собою надзвичайно скромне видовище, яке відбувається не лише з сонною повільністю, але завдяки беззвучному і лінивому перебігові здається штучним, удаваним, тим більше, що для того, аби його побачити й при цьому не загинути, треба спостерігати у телескоп або на екрані монітора. А сидеральні хірурги спостерігають космічні вибухи через фільтри, які по черзі надівають на об’єктиви апаратури, щоб можна було пильно стежити за фазами розпаду. Через те картина, яку вони вибірково сприймають у монохроматичних смугах спектра,— то жовта, як солома, то червона, як кіновар,— справляє враження невинної калейдоскопічної забави, а не страхітливого з людського погляду катаклізму.

Квінта мовчала до години нуль. Кавітацію Місяця мали спричинити вісімнадцять снарядів, які летіли до його екваторіальної поверхні по траєкторіях типу евольвенти.

На жаль, ҐОД мав слушність, виводячи цю операцію з обойми заходів, які піддаються точному програмуванню.

Якби всі боєголовки влучили в оболонку пустельного супутника під одним і тим самим кутом, якби, зробивши в ньому тунельні пробоїни, збіглися довкола його важкого ядра і якби з запрограмованою до секунд точністю обернули це неохололе, напіврідинне ядро в газ, уламки розколотого Місяця, проти яких Гімалаї — дрібні крихти, розлетілися б по попередній орбіті, а ударна хвиля раптово вивільненої сили спричинила б тільки помірний землетрус і штовхнула б до берегів континентів серію довгих хвиль цунамі.

Однак в операцію втрутилася Квінта. Три снаряди «Гермеса», які летіли до Місяця з боку планетного диска, було перестрінуто важкими балістичними ракетами, обернуто на вогняні клуби газу, що й спричинилося до передчасного загоряння сидеральних зарядів. Унаслідок цього запланована концентрація всіх ударів у місячне ядро не відбулася, і це викликало ексцентричну кавітацію. Уламки південного континенту градом скелястих мас сипнули на Квінту, а решта — приблизно шість сьомих маси природного супутника — піднялася на вищу орбіту. Це сталося через те, що доквінтянські сидератори повинні були вторгнутись через кору в ядро по спіралях, тобто штовхати розтрощену кулю до Квінти, а відквінтянські — до Дзети. Оскільки саме ті, що мали захищати планету від метеорного граду, було протаранено, близько ста трильйонів тонн гірських порід по незліченній кількості еліптичних траєкторій упало на Квінту. Частина згоріла в атмосфері, найбільші уламки, трильйони тонн, широко розсіялися в океані, а крайні бомбардували узбережжя Норстралії, У бік планети влучив уламок Місяця, мов заряд, випущений під гострим кутом.

Попередня
-= 91 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!