Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Саме цього найдужче боявся Стірґард після перших сутичок, хоч і не афішував цю концепцію. Він уважав, що можливий такий хід подій, за якого живу силу заступають при секулярній тривалості воєнних дій машини — не тільки в Космосі, в чому астронавти вже переконались,—але й на планеті. Бойові автомати, позбавлені інстинкту самозбереження, призначені для смертельної боротьби, нелегко схилилися б до будь-яких переговорів з космічним пришельцем. Щоправда, інстинктом самозбереження і тоді зобов’язані були б керуватися військові штаби, навіть повністю комп’ютеризовані, але, ставлячи на перший план директиву здобуття переваги в ході стратегічних дій, вони також не дозволили б звести себе до ролі парламентерів.

Зате шанс порозуміння живих із живими був вище від нуля. Оптимізм, який виник після перегляду спінограм і можливого розпізнання гекатомби, скелетів, на підставі співвідношення кальцію з його ізотопом, був, можна сказати, більше ніж скромним. Важко було б назвати його й добрим побажанням. Коли пілоти і командир слухали Накамуру, який демонстрував знімки, коментуючи їх переважно здогадами,—пролунав зумер інтеркома. Трубку взяв командир:

— Стірґард слухає.

Усі чули голос того, хто говорив, але слів розібрати не могли. Коли голос урвався, Стірґард добру хвилину мовчав.

— Гаразд. Зараз? Будь ласка. Я чекаю. — Він поклав трубку, обернувся до присутніх і сказав: — Це Араго.

— Нам вийти? — запитав Темпе.

— Ні. Залиштесь. — І, ніби мимохіть, у нього вихопилося: — Це буде не сповідь.

Домініканець зайшов у білому, хоч і не в сутані: на ньому був довгий светр, а про те, що він носив на грудях хрест, свідчив темний шнурок, який обвивав йому шию. Побачивши, що Стірґард не сам, Араго зупинився на порозі:

— Я не знав, що ви, астрогаторе, проводите нараду…

— Сідайте, преподобний отче. Це не нарада. Час парламентських засідань з голосуванням закінчився. — І, мовби відчувши, що ці його слова пролунали надто безцеремонне, додав: — Я не хотів цього. Однак факти впертіші за мої бажання. Прошу всіх сідати.

Усі сіли, бо хоч останню фразу він вимовив з усміхом, це був наказ. Чернець готувався до розмови віч-на-віч. А можливо, його вразила Стірґардова категоричність. Здогадуючись про причини його вагання, астрогатор сказав:

— C’est le ton qui fait la chanson. Але я не створив цієї музики. Хоч пробував — піаніссімо.

— Вона скінчилася на Ієрихонських трубах,— відповів чернець. — Але, може, досить перифраз.

— Ну звичайно. Я не збираюся говорити натяками. Годину тому в мене був Ротмонт, і я знаю зміст розмови, Екзегези? Ні, вважаймо це все-таки розмовою, яку спровокував ҐОД. Вона стосувалась… астробіології.

— Не тільки,— зауважив домініканець.

— Знаю. Через те я хочу запитати, в якій ролі приймаю нового гостя: як лікаря чи як папського нунція?

— Я не нунцій.

— З волі чи без волі папського престолу — так. In partibus infidelium. А може, in partibus daemonis. Я кажу це в зв’язку з пам’ятним висловом не доктора астробіології, а отця Араго на борту «Еврідіки», в Бар-Гораба. Я там був, усе чув і запам’ятав. А тепер слухаю.

— Я бачу тут ті самі знімки, які розтлумачив мені Ротмонт,— промовив отець Араго. — Моє вторгнення дійсно спровокував ҐОД.

— Кальцієвою гіпотезою? — запитав командир.

— Так. Ротмонт запитав у ҐОДа, чи смужка, яка повторюється в спектральному аналізі певних пунктів, бува, не ізотоп кальцію. ҐОД не виключив цього припущення.

— Мені відомі всі деталі. Якщо то кістки, то їх мільйони. Гори трупів.

— Критичне і місце—велика агломерація; мабуть, там квінтяни,—мовив чернець. Він здавався блідішим, ніж звичайно. — Навряд, щоб це був звіринець діаметром у п’ятдесят миль. Отже, там дійшло до геноциду. Кладовище жертв — не найкраща сцена для безпрецедентної події нашої історії. Батьки проекту SET1 не ставили собі за мету встановлювати контакт з Розумом на бойовищі, заваленому трупами господарів.

— Ситуація набагато гірша,— відповів Стірґард. — Я повторюю: сталося щось значно гірше, ніж катастрофа, викликана збігом ніким не передбачених обставин. Не виключено, що ці спектральні лінії — від ізотопів скелетного кальцію. Ми не владні виключити це зі стопроцентною певністю. Я сказав, що планета може упередити наш ультиматум. Через крайню підозріливість квінтян. Однак я не допускав, що вони зловмисне стягнуть кавітований Місяць на себе. Ми стали катами за максимою одного італійського єретика: «Від надміру чесноти перемагають сили пекла».

— Як я повинен це зрозуміти? — запитав приголомшений Араго.

— За канонами фізики. Ми попередили їх, що розтрощимо їхній Місяць, аби продемонструвати свою перевагу, й запевнили, що ця сидеральна операція не завдасть їм ніякої шкоди. Як знавці небесної механіки, вони розуміли, що мінімальною кількістю енергії можна розбити планету, нарощуючи тиск у її ядрі. Розуміли, що тільки вибух, точно спрямований у центр Місяця, не змінить орбіти його уламків. Якби вони перехопили наші сидератори з сонячного боку Місяця або з його чільної сторони по дотичній до орбіти, то розтягнену масу було б виштовхнуто на вищу орбіту. Тільки перехоплення наших снарядів біля місячної півкулі, поверненої до Квінти, мусило стягти ексцентричні результати кавітації на самих себе.

Попередня
-= 94 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!