Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

«Даних усе ще недостатньо».

«Дай мінімаксову оцінку в нечисловій апроксимації».

«Величина в апроксимаціях теж не піддається визначенню».

«І все ж таки дай мені стохастично важкий пакет альтернатив».

«Це вимагає додаткових передумов. Вони будуть довільні й непереконливі».

«Знаю. Починай».

«Для двох антагоністів, розташованих на протилежних континентах, вислати два передавачі крізь атмосферичне вікно інфрачервоного проміння з точковою гострою колімацією. Обидва в антирадарному камуфляжі, самонавідні на планетні радіостанції. Ця тактика приймає за очевидне все сумнівне. З першого ж погляду. Антагоністи можуть перекривати один одного належною їм територією по горизонталі і по вертикалі».

«Яким чином?»

«Якщо, наприклад, вони вступили в атомну фазу, озброєні тактикою відлякування і кожен брав населення супротивника на мушку, як заложників, погрозою нападу або відплати, після чого робили жорсткішими засоби удару й удару у відповідь, а після сатурації спустилися в підземелля, їхні території можуть розміщуватись під ґрунтом у вигляді глибоко видовбаних й укріплених поверхів. Те саме може виникати й над атмосферою».

«Невже експедиція такого роду робить неможливим будь-який контакт?»

«Вона робить його неможливим у запропонованій тактиці, бо при подібному розміщенні контакт не має роз’єднаних адресатів».

«Виходь із передумови про відсутність поселень, які підкопуються одне під одне».

«Де провести межу поміж супротивниками?»

«На меридіані серединою океану».

«Це найпростіше, але це буде цілком довільно».

«Починай».

«Слухаю. Я виходжу з передумови запущення зондів, випромінювання сигналів, а також отримання пошти. Вони отримали переслані нами коди. За такої передумови я одержую на мінімаксі вилку. Або послати обом сторонам той самий постулат контакту з гарантією нейтральності граничне правдивий, або винятково сфальшивлений».

«А може, повідомити кожну із сторін, що ми звертаємось одночасно й до другої? Чи, навпаки, запевнити, ніби ми тільки її закликаємо до контакту?»

«Так».

«Подай навантаження цієї вилки ризиком».

«Відвертість дає кращі шанси при невдалому адресуванні і гірші шанси при невдалому адресуванні. Обман дає більші шанси при вдалому адресуванні і менші шанси при вдалому адресуванні».

«Але ж це явна суперечність».

«Так. Простір гри не дозволяє сквантувати себе мінімаксово».

«Покажи причину суперечності».

«Блок, який ми запевнимо у винятковості контакту з нами, буде схильний до позитивної реакції, за умови, що він зможе цю винятковість перевірити особисто, попри наше повідомлення. Якщо ж він визнає, що супротивний блок перехопив наше послання, або, що ще гірше, якщо розпізнає лукавство нашої гри, шанси порозуміння знизяться до нуля. Може також виникнути негативна ймовірність контакту».

«Негативна?»

«Відмова — це нуль. Негативну цінність я приписую відповідям, котрі нас дезинформують ».

«Наставляння пастки?»

«Цілком можливо. Тут вилка розгалужується в факторіали. Пастку може наставити або одна сторона, або обидві незалежно, або обидві в короткочасному союзі, визнавши, що коли вони укладуть тимчасовий кооперативний союз, аби знищити нас або відбити в нас бажання до контакту, то піддадуть себе меншому ризику, ніж коли почнуть домагатись винятковості контакту з «Гермесом».

«А як зі згодою на паралельний контакт нарізно?»

«У цьому варіанті в самій уже основі лежить суперечність. Щоб одержати такий паралелізм, ти як відправник повинен цілком певно гарантувати адресатам нашу нейтральність. Тобто ти даєш слово, що дотримаєш свого слова. Твердження як самоманевр не може себе підтвердити. Це типова антиномія».

«Якою міркою ти вимірюєш нюанси?»

«Виходжу з твоєї передумови, що на планеті є тільки двоє гравців, які оголосили один одному шах. І з того, що вони наполягають на законі мінімакса. Ціна гри для них —збереження status quo ante fuit, а для нас — контакт через вихід із глухого кута».

«А точніше?»

«Це досить тривіально. Я виходжу з існування двох імперій —А і Б. Оптимальний варіант вилки для нас: обидва адресати вступають з нами в контакт, і кожен думає, що має на нього виключне право. Якщо хоч один із них не впевнений у власній винятковості, то цим самим ставить під сумнів це виключне право. Тоді, за законом мінімакса, він вручить своєму супротивникові пропозицію укласти коаліцію проти нас, бо не бачить шансу вступити в коаліцію з нами. Це безперечно. Знаючи власну історію, вони знають і закони своїх конфліктів. Зате закони наших конфліктів їм невідомі. Якщо ми подамо будь-якій із сторін оферт альянсу, то він буде’неймовірний. Primo’: оферт альянсу, поданий нами обом супротивникам, це абсурд. Secundo2: стаючи на бік однієї сторони ми підтримуємо її. Цим самим настроюємо проти неї сторону супротивну, а самі з цього не здобуваємо нічого, крім вступу у війну, яку вони ведуть між собою. До подібної стратегії контактів може вдатися тільки цивілізація ідіотів. Це навіть у межах метагалактики малоймовірне».

Попередня
-= 96 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!