Слава ЗСУ!

Того першого дня вулицями пройшла велелюдна святкова процесія. Святого Ферміна носили від церкви до церкви. В процесії брали участь усі сановники, світські й духовні. В густому натовпі ми їх так і не побачили. Попереду урочистої процесії й позаду її вистрибували танцюристи «ряу-ряу». Впадала в око група танцюристів у жовтих сорочках. Над головами глядачів, що тісними рядами вишикувалися на тротуарах прилеглих до площі вулиць, нам видно було тільки велетнів — зроблених із пап'є-маше тридцятифутових індіанців, маврів, короля з королевою, які урочисто вальсували під звуки «ряу-ряу».

Слідом за статуєю святого Ферміна сановники зникли в каплиці, а почесна варта й решта процесії залишилися чекати надворі — поряд з масками велетнів стояли чоловіки, що в тих масках танцювали, а карлики з надувними кулями снували в натовпі. З каплиці пахло ладаном, і з неї один по одному виходили люди і знову прямували до церкви. Ми поткнулися були туди, але Брет зупинили на порозі, бо вона була простоволоса, тож ми завернули й пішли вулицею, що вела від каплиці до міста. Обабіч на тротуарах стояли люди, чекаючи, коли повертатиметься процесія. Кілька чоловік оточили Брет і почали танцювати. На їхніх шиях висіли довгі вінки білого часнику. Вони схопили мене й Білла за руки, затягли в коло, й Білл теж пішов у танок. Усі вони співали. Брет і собі хотіла стати в коло, але її не пустили. Вони хотіли танцювати навколо неї, як навколо священної статуї. Коли пісня завершилася пронизливим «ряу-ряу», вони потягли нас до винарні. Ми опинилися біля стойки. Брет посадили на бочку з вином. У темній винарні було повно чоловіків, і всі вони щось співали низькими, грубими голосами. За стойкою вино точили просто з бочок. Я поклав гроші за вино, але один із чоловіків згріб їх і сунув мені назад у кишеню.

— Де б дістати бурдюк для вина? — сказав Білл.

— Тут поряд є крамниця, — відповів я. — Зараз піду й куплю.

Танцюристи не хотіли відпускати мене. Троє з них, умостившись на високій бочці поряд із Брет, вчили її пити з бурдюка. Вони повісили їй на шию часникову гірлянду. Один умовляв її взяти в руки склянку. Другий навчав Білла пісні — співав йому у вухо, вистукуючи такт на Білловій спині.

Я пояснив їм, що зараз повернуся, й вийшов на вулицю шукати майстерню, у вікні якої бачив бурдюки для вина. На тротуарах вирував натовп. Віконниці багатьох крамниць та майстерень були зачинені, і я ніяк не міг знайти потрібну. Роздивляючись довкола, я дійшов аж до церкви. Потім спитав перехожого, він узяв мене під руку й привів до майстерні. Вікна її прикривали віконниці, але двері були розчинені навстіж.

Усередині пахло вичиненими шкірами й гарячим дьогтем. У кутку сидів майстер і розфарбовував за допомогою трафарету готові бурдюки. Вони гронами висіли під стелею. Чоловік, що привів мене, зняв один, надув, зав'язав шийку і, кинувши на підлогу, скочив на нього.

— Бачите! Не пропускає!

— Мені потрібен ще один. Великий.

Він зняв зі стелі великий бурдюк — на галон, а то й більше — і заходився надувати, спочатку надимаючи щоки, а потім випускаючи повітря. Надувши, він узявся за спинку стільця й став на бурдюк обома ногами.

— Навіщо вони вам? Продасте в Байонні?

— Ні. Я з них питиму. Він ляснув мене по плечу:

— Молодець! Вісім песет за обидва. Дешевше не купите! Майстер, що розфарбовував готові бурдюки й кидав їх на купу, обернувся до мене.

— Це правда, — сказав він. — Вісім песет — зовсім дешево.

Я заплатив і пішов назад до винарні. Там було ще темніше й дуже тісно. Я не побачив ні Брет, ні Білла, й хтось сказав мені, що вони в задній кімнаті. Я попросив дівчину за стойкою наповнити обидва бурдюки. В один увійшло два літри. В другий — п'ять. Обійшлося все це в три песети й шістдесят сантімо. Чоловік, що стояв поряд, зовсім мені не знайомий, хотів заплатити за вино, але врешті-решт заплатив усе-таки я. Тоді він поставив мені склянку вина. Він не дозволив мені віддячити тим самим, але погодився ковтнути з нового бурдюка. Він підняв у випростаних руках п'ятилітровий бурдюк, стис його, й струмінь вина зацебенів йому просто в горло.

— Ось так, — сказав він і повернув мені бурдюк.

У задній кімнаті Брет з Біллом сиділи на бочках в оточенні танцюристів. Обійнявшись за плечі, вся компанія співала. Майкл сидів за столом з кількома чоловіками в самих сорочках і їв з ними з однієї миски рибу, приправлену цибулею й оцтом. Усі вони пили вино і вмочали хліб в олію з оцтом.

— Сюди, Джейку, сюди! — гукнув Майкл. — Іди до нас.

Познайомся з моїми друзями. Ми тут підобідуємо.

Він відрекомендував мене товариству, кожен, хто сидів за столом, підказав Майклові своє ім'я, а тоді вони послали по виделку для мене.