Слава ЗСУ!

— А Брет знаєш що втяла? Втекла з отим шмаркачем тореадором.

— Неправда.

— Правда. Вона шукала тебе, хотіла попрощатися. Їхній поїзд відійшов о сьомій.

— Он як.

— І даремно, — сказав Майкл. — Не треба їй було цього робити.

— Атож.

— Ти вип'єш? Я подзвоню, щоб принесли пива.

— Я п'яний, — сказав я . — Я піду ляжу.

— П'яний як чіп? Я сам був як чіп.

— Так, — сказав я. — Як чіп.

— Ну, тоді все ясно, — сказав Майкл. — Тоді йди спати, Джейку.

Я вийшов у коридор, знайшов свою кімнату й ліг у ліжко. Ліжко зрушило з місця й попливло, і я сів і втупився очима в стіну, щоб зупинити його. За вікном, на площі, гомоніла фієста. Але для мене то був порожній звук. Згодом зайшли Білл і Майкл, хотіли забрати мене на вечерю. Я удав, ніби сплю.

— Він спить. Не треба його будити.

— Він п'яний як чіп, — сказав Майкл.

Вони вийшли.

Я підвівся, вийшов на балкон і подивився на танці на площі. Світ більше не хитався. Він був чіткий і ясний, і тільки по краях трохи розпливався. Я вмився, причесався, не впізнаючи самого себе в дзеркалі. Потім спустився в їдальню.

— А ось і він! — сказав Білл. — Молодець, Джейку! Я знав, що ти не розклеїшся.

— Я схотів їсти й прокинувся.

— З'їж тарілочку супу, — сказав Білл.

Нас було троє, і здавалося, що за нашим столом бракує принаймні шістьох чоловік.

Книга третя

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ

Наступного ранку все вже було позаду. Фієста скінчилась. Я прокинувся близько дев'ятої, прийняв ванну, вдягнувся й зійшов униз. Площа була порожня, вулиці безлюдні. Дітлахи підбирали на площі гільзи від ракет. Кафе ще тільки відчинялись, офіціанти виносили зручні білі плетені крісла й розставляли їх навколо мармурових столиків у затінку аркади, підмітали тротуари й поливали їх із шлангів.

Я зручно вмостився в плетеному кріслі. Офіціант не квапився прийняти замовлення. Оголошення про вивантаження биків і про додаткові поїзди все ще біліли на колонах аркади. Офіціант у синьому фартусі вийшов з відром води й ганчіркою і почав зривати оголошення. Він віддирав папір смугами і змивав його там, де він приклеївся до цегли. Фієста скінчилась.

Я випив кави, й трохи згодом з'явився Білл. Я дивився, як він переходить площу. Він сів за мій столик і замовив каву.

— Ну, от і по всьому, — сказав він.

— Так, — сказав я. — Коли ти їдеш?

— Ще не знаю. Найкраще було б, мабуть, найняти машину А ти хіба не повертаєшся в Париж?

— Ні. В мене ще є вільний тиждень. Я, мабуть, подамся в Сан-Себастьян.

— Я вже хочу додому.

— А що робитиме Майкл?

— Він їде в Сен-Жан-де-Люз.

— То ми ж можемо найняти машину і втрьох доїхати до Байонни. А там ти сядеш на вечірній поїзд.

— Добре. Виїздимо після сніданку.

— Гаразд. Я найму машину.

Ми поснідали й розрахувалися за готель. Монтойя до нас не підходив. Рахунок принесла одна з покоївок. Машина чекала біля входу. Водій навантажив наші валізи на верх автомобіля й прив'язав їх, решту речей склав біля себе на передньому сидінні, й ми сіли. Машина виїхала з площі на одну з бічних вулиць, спустилася алеєю з гори й помчала геть від Памплони. Подорож не видалася мені довгою. Майкл мав із собою пляшку фундадору. Я прикладався до неї тільки раз чи двічі. Ми перебралися через гори, залишили позаду Іспанію, проминули білими дорогами ряснолисту, вологу, зелену Біскайю й в'їхали в Байонну. Ми здали Біллові речі у вокзальну камеру схову, й він купив квиток до Парижа. Його поїзд відходив о сьомій десять. Ми вийшли з вокзалу. Машина чекала перед входом.

— Що робити з машиною? — спитав Білл.

— А нічого, — сказав Майкл. — Давайте ще покатаємось.

— Гаразд, — сказав Білл. — Куди поїдемо?

— Гайнемо до Біарріца й вип'ємо там.

— Ач, Майкл-Марнотратник, — сказав Білл.

Ми поїхали до Біарріца й зупинили машину перед дверима якогось розкішного готелю. Ми ввійшли в бар, умостилися на високих стільцях і випили віскі з содовою.

— Плачу я, — сказав Майкл.

— Кинемо кості.

Ми по черзі висипали покерні кості з високого шкіряного стаканчика. Першим виграв Білл. Майкл програв мені і вручив барменові стофранкову банкноту. Порція віскі коштувала дванадцять франків. Ми випили ще раз, і Майкл знову програв. Щоразу він давав барменові щедрі чайові. В залі поряд з баром грав джаз-оркестр. То був приємний бар. Ми випили ще по одній. Я виграв першим, викинувши чотирьох королів. Білл і Майкл грали далі. Майкл викинув чотири валети й виграв. Другий тур виграв Білл. В останньому турі Майкл викинув трьох королів і на тому оголосив пас. Він передав стаканчик Біллові. Той струснув стаканчик, висипав кості; вийшло три королі, туз і дама.