Слава ЗСУ!

А ще було б добре, з бабусею домовитися про новий раціон. Як доказ необхідності щось змінити, Мар’янка прихопила з собою журнал. Бабуся навіть не дослухала. Їй одразу згадався тривалий монолог батька про те, що то вона “стара карга” винна в тому, що його дитина потрапила в лікарню. Відмовилася бабуся, ще й Мар’янку спробувала відмовити: мовляв, їй тепер треба берегтися, і взагалі вона ж досі п’є таблетки – яка тут може бути дієта.

— Та це не дієта. Я так само буду їсти тричі на день, але те, що корисне.

— А ти звідки взяла, що тобі це корисно буде? В жіночому журналі?! Там якраз для таких, як ти, всілякі дурниці пишуть.

Мар’янка навіть не думала, що може так сильно образитися. Ох, і вперта в неї бабуля. Цілий вечір Мар’янка з нею не розмовляла, на кухню навіть не заходила, а свої таблетки демонстративно випила дві одночасно, ні до, не після їжі – замість. Щоб бабуся ще й винною почувалася. А бабусі хоч би що – далі стояла на своєму. Можливо й було щось таке, що б її переконало, та шкода, вона не відчувала Мар’яниного болю.

Живіт пронизало щось гостре, а потім почало пекти, ніби язики полум’я лизали шлунок зсередини. Ігнорувати біль просто не можливо було. Мар’янка давно навчилася не зважати, якщо десь кололо, десь крутило – терпіла. А тут скрутилася на ліжку, сподівалася засне і вже болю не відчуватиме, та чомусь не засиналося.

Від болю Мар’янка все сильніше й сильніше притискала коліна до грудей, от-от і до плечей дістане, а легше від того не ставало. Вона вже мріяла заснути, або і зовсім знепритомніти, відключитися і нічого взагалі не відчувати, не усвідомлювати. Їй здавалося, що вона вже близька до такого стану, та тіло, як на зло, тримало свідомість при собі, аби Мар’янка все відчувала, мучилася, корчилася від болю – а раптом до неї нарешті дійде, що гірше своїми образами вона робить тільки самій собі.

Як заснула, Мар’янка і не пам’ятала. Мабуть, знесилена постійним тиском колін на груди, вона й не зчулася, як провалилася в глибокий сон. Коли задзвенів будильник, вона лиш одним оком глянула, котра година. Подумала, що має ще пів годинки, ще може трішки подрімати – і чого взагалі так рано завела будильник? – та й спокійненько знов заснула. Про свої плани понахилятися зранку Мар’янка згадала, коли бабуся розбудила її словами: “Ти ще спиш? Вставай, бо вже запізнюєшся.” Бігаючи по кімнаті, вона й згадала, що хотіла встати раніше. Якби таки встала, то мала б достатньо часу, а тепер мусить поспіхом збиратися та приводити волосся до ладу.

Нарешті повністю готова Мар’янка пішла на кухню. Знала, що там її чекає традиційний сніданок, та ще з вечора придумала, що робитиме. Вона довго колупала страву, ретельно вибираючи з ковбаси жирні цятки. Думала, що бабусю вразить видовище акуратно складених білих шматочків жиру на краю тарілки, і вона таки піддасться німим, але красномовним вмовлянням онуки.

Результату слід було чекати аж в обід, а поки Мар’янка піддалася переживанню своїх нічних мук. Як тільки вона заснула, коли шлунок, ніби вивертався навиворіт там, всередині неї. Згадала все до дрібниць, кожну мить, коли біль трішки послаблювався – і здавалося, вона нарешті знайшла таке положення колін по відношенню до грудей, за якого найлегше переносити муки, аж тут шлунок починало крутити з новою силою.

Тішило, що на ранок не лишилося жодних ознак того, що нічка видалася важкою. Мар’янка навпаки прокинулася, і шлунок жодним чином про себе не нагадав. Так же ж можна і зовсім забути, де він знаходиться. Та поки Мар’яні це не загрожувало. Знов згадалося щось з пережитого за ніч, і вона не втрималася та й поділилася з подружками своїм болем.

— Пів ночі сьогодні заснути не могла. Так живіт крутило. – А більше сказати нічого і не змогла. Ніхто ж не знав про наслідки дієти.

— То жахливе відчуття. По собі не знаю, але в мами хворий шлунок. Лікарі казали через неправильне харчування. То вона що тільки не пила, ніякі таблетки не допомагали. А потім перейшла на всілякі настоянки – одним словом, на народну медицину. Навіть зерна льону замочувала.

— А моя мама тільки народній і довіряє. – В монолог подружки втрутилася друга. – Вона звичайний чай не знати коли останній раз пила. Тільки траву і запарює.

— Так от. – Нарешті першій вдалося відновити свою оповідь. – Найсмішніше, льон їй також не допоміг, ні льон, ні оливкова олія. А потім якась знайома порадила одні ліки… Розчин такий білий, мама казала, що на смак він солодкуватий. І за кілька тижнів все як рукою зняло.

Мар’янка ніби між іншим поцікавилася, як же той розчин називається, а подружка хоч вже забула, та пообіцяла в мами запитати. З’явилося в Мар’янки передчуття, що і їй таблетки не допоможуть, а як піде до лікаря і розповість, що в її шлунку відбувалося вчора, то курс лікування затягнеться на місяці. Так вона і буде методично відвідувати лікарню з частотою, яка нічим не відрізнятиметься від стаціонару. Тому цілком закономірним Мар’янці видалося рішення скористатися порадою невідомої їй самій знайомої, яка порадила мамі подружки чудодійний розчин; і надалі обходитися без допомоги будь-кого з персоналу в білих халатах.

Рада тому, що вже скоро вилікує шлунок, завтра зранку таки встане раніше на ранкову гімнастику, а вже сьогодні з обіду почне здоровий спосіб життя без жиру, цукру і муки, Мар’янка додому аж летіла. Окрилена вона ще помила вдома руки, та коли зайшла до кухні – крильця, ніби під вагою, самі згорнулися – на кухні навіть натяку не було на її новий спосіб виживання. Бабуся зварила суп на м’ясному, на жирному м’ясному бульйоні. Це звісно зіпсувало настрій, та Мар’янка не розгубилася. Жирні плями, що плавали на поверхні, вона всі повиймати не могла, та шматочки м’яса розкласти на краєчку тарілки їй було до снаги.

Бабуся кілька разів помітила, як онука старанно дістає з супу м’ясо. Спочатку мовчала, хоч і хотілося нагримати на неї, щоб дурниць не вигадувала. Мовчала, мовчала, а потім не витерпіла.

— Давай, показуй свій журнал. Що там тобі готувати.

Далі джерела, з яких Мар’янка черпала інформацію для своїх висновків, вирізнялися, на перший погляд, ще більш ненадійним та випадковим характером. То з реклами спортивних тренажерів почує, що активне спалювання жирів починається після сорока п’яти хвилин інтенсивного виконання різноманітних вправ. А вона ж п’ятнадцять хвилин помахає руками, ногами – і вже ледь дихає, а прес і зовсім – двадцять раз підніме корпус і так важко впаде ним на підлогу, ніби на неї саму в цей момент щось згори важке падає і своєю вагою притискає, не сила й піднятися.