Слава ЗСУ!

Якийсь час Лариса задумливо дивився у вікно. Я терпляче чекав на продовження розповіді.

- Останнім часом мені доводилося часто і надовго їздити у відрядження, - вела вона далі. – Ми з Варею листувалися. Десь із місяць тому вона написала, що влаштувалася фотомоделлю в одну з приватних фірм. А два тижні тому замовкла – жодного листа. Та ні, ви не розумієте! Ми листувалися часто, надто часто – бувало, що і по два листи на день. Для мене і два дні без Вариних листів – то вже занадто, а тут два тижні... Я все покинула і приїхала сюди. Більше тижня ходила придивлялася до цього лігва, а три дні тому мене зарахували в штат. Ось так...

Вона сумно похитала головою.

- І вам не бридко цим займатися? – обережно поцікавився я.

Її очі вистрелили у мене холодом.

- Звідки ви знаєте, чим я займаюсь? Будь чим можна займатися по-різному. Я маю револьвер. Він переконує навіть найупертіших клієнтів. Вони залишають гроші і йдуть звідси цілком задоволені – зрештою, вони демонструють це перед господарем. Такі мої умови.

Я дивився на неї із захопленням.

- Але ж обман може бути викрито у будь-який момент! На якомусь надто впертому сластолюбцеві ви проколетесь!

Вона пропустила повз вуха мої слова.

- Мені байдуже. Через день-два я доберусь до Міністра і підкладу йому бомбу. А тоді мені плювати на всіх існуючих сластолюбців і збоченців!

- Якого міністра?! – Я не на жарт сполохався.

- Їхнього боса, Вариного вбивцю. Він називає себе Міністром. Може, й справді займає якусь високу посаду. Він відбирає дівчат, які йому сподобалися, і змушує їх робити таке, на що жодна нормальна жінка не може згодитися. Міністр довго вмовляє, удає із себе лагідного та ніжного, а потім тих, хто не скорився, перетворює на наркоманок і все ж таки домагається свого. Це він убив мою сестру!

Подальше розпитування дало мені змогу дещо більше дізнатися про фірму „Алтек” і кав’ярню „Три малюки”. Як з’ясувалося, Лариса провела доскональне розслідування. Фірма, яку очолював усе той же Міністр, за офіційною версією займалася тим, що підбирала дівчат для роботи фотомоделями в зарубіжних журналах. Насправді ж за кордон потрапляли одиниці. Більшість осідала тут же, у фотосалоні „Либідь” і кав’ярні „Три малюки”. Перший забезпечував вітчизняний ринок порнопродукцією, другий поверх іншого за документами значився „гуртожитком для працівниць кав’ярні і фотосалону”, а в дійсності, як я вже знав від Тати, був звичайнісіньким борделем.