Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фотографія на пакеті

Двері відчинилися, і на порозі з’явилася... Лариса! Він несподіванки я скрикнув. Вона замахала на мене руками і кивком голови наказала слідувати за нею. Я підкорився.

Ми рухалися довгим коридором у напрямку сходів, що вели на мансарду. По дорозі Лариса сунула в мою спітнілу руку револьвер. Подумки я з ніг до голови розцілував цю відважну жінку – зброя додала мене мужності.

Грати на сходах були відчинені, і ми нечутно прослизнули нагору. Там були лише одні двері. Я помітив, що вони прочинені, і різко штовхнув їх ногою. Зробивши кілька кроків уперед, я відчув, як у спину мені штрикнулося щось тверде.

- Кидай зброю, хлопче!

Я похитнувся. Хотів повернути голову, аби подивитися, хто там іззаду, але почув загрозливе: „Ані руш!”.

Попереду мене шкірив зуби Левко. Міністр стояв боком до дверей і за тим, що відбувається, спостерігав крізь велике старовинне дзеркало у візерунчастій рамі. Тата напівлежала серед подушок на розлогій тахті й дивилася на мене затуманеним поглядом.

Якийсь гладун, стрижений під „їжачок”, тягнув до кімнати Ларису. Вона пручалася і вигукувала непристойності. Коли її нарешті вдалося погамувати, її погляд, звернений на мене, був повний докору.

Я так і стояв з пістолетом у руці, націленим на Левка, водночас напружено прислухаючись до смерті, що дихала мені в спину.

Левко спроквола підійшов і так само не поспішаючи забрав з моєї руки пістолет. Затим обшукав Ларису. В руках у нього опинився досить масивний годинник – точнісінько такий прикрашав камінну полицю зліва від мене. Левко поставив їх поряд.

Сивий пан нарешті відірвався від дзеркала і насмішкувато поглянув на мене, потім на Ларису.

- Отже, пані, ви все ж таки вирішили мене вбити. А заодно зруйнувати цю неповторну пам’ятку архітектури.

Міністр змахнув рукою, окреслюючи велич споруди, у якій містилася кав’ярня. Потім підійшов до каміну і взяв у руки один з годинників.

Попередня
-= 20 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар