Слава ЗСУ!

Тим часом Левко другими наручниками з’єднав руки дівчат. Треті міцно стиснули праве Татине і моє ліве зап’ястя. Таким чином ми втрьох були пов’язані, а загрозливе цокання, що так оглушливо шмагало по нервах, не залишало сумнівів щодо нашого спільного майбутнього.

- Ну от що, ви всі мені добряче набридли, - сивий пан гидливо збрижився. – Аж печія розгулялася. А втім, і не дивно: з однією пані ніяк не домовишся, друга настроєна аж надто войовниче. Весь час відчуваєш себе то негідником, то брязкальцем у тирі. На-бри-идло! Що стосується чоловіків, то в певні проміжки доби мене аж нудить від їхньої присутності.

Він зиркнув на годинник.

- Між іншим, зараз саме така неслушна година, а відтак я без жалю розстаюся з вами, юначе! – Він енергійно поплескав мене по спині. – Мій вік дозволяє мені так вас називати.

Міністр підійшов до дівчат.

- Добраніч, мої чарівні леді. Щоправда, липневі ночі короткі і скоро розвидниться. Проте не для вас. Через десять хвилин, - він пошкрябав пальцем по кейсу, - для вас настане вічна ніч. Сподіваюсь, той піротехнік добре знає свою справу? – пан хижо вищирився до Лариси.

Двоє озброєних хлопців виштовхали нас на сходи і далі, до вхідних дверей. За кілька хвилин ми самотньо стояли посеред вулиці, на відстані кількох десятків метрів від зловісного будинку, і усміхнений Міністр любесенько махав нам рукою з вікна мансарди. Лариса з ненавистю дивилася на нього – якби могла, вона б убила його поглядом. Тата здригалася всім тілом і тихо повискувала, як цуценя. Я пригорнув її до себе, прагнучи заспокоїти. Це викликало абсолютно протилежну реакцію: дівчина розридалася.

- Невже нічого не можна вдіяти?! Перетерти ціпок, розтрощити цей клятий кейс, зламати годинник! Ну хоча б що-небудь! – благала вона.

Я скрушно похитав головою.

- У нас надто мало часу. Одне втішає: якби ця бомба розірвалася в будинку, то разом з Міністром і його хлопцями постраждали б і ті жінки, які в ньому знаходяться.