Слава ЗСУ!

Батькової уваги і справді було замало – вистачало лише на те, щоб Таня знову не повернулася до матері. А інколи уваги навіть було достатньо для того, щоб вона поспішала додому, просто-таки бігла зі школи, аби якнай-швидше впоратися з прибиранням і до приходу татка встигнути приготувати щось з його улюбленого, а потім все рівно так і не наважитися зайти на кухню, поки її не покличуть.

Звісно себе Тані було дуже шкода: втекла від однієї проблеми і потра-пила в іншу. Але куди тікати далі не знала. Вже незабаром у неї з’явилася потреба поговорити з кимось, розповісти про все, що пережила і від чого зараз так боляче. І як тільки вона починала думати про це, всередині щось спалахувало і пекло, пекло так сильно, що сидіти за партою ставало просто неможливо.

— Можна вийти? – піднявши руку, Таня звернулася до вчительки. Та знаком дозволила.

Таня вилетіла з класу і, гнана вогняними язиками, попрямувала на вулицю. Там сподівалася трішки охолодити свої почуття. А коли сіла на лавку біля школи, відчула – легше не стало. Можливо, якби хтось розділив із нею біль...

В цей час зі школи вийшла Танина вчителька з математики. Жінка, років за сорок, мала двох синів, тому коли побачила, що її допомоги потребує дівчинка, не змогла... відмовити собі у цьому.

— Тетянко, щось трапилось? – тихенько запитала вона, присівши поряд.

Мабуть, так довго на це запитання ще не відповідав ніхто. Таня забула про урок, на який мала повернутися, а вчителька про те, що кудись поспі-шала, бо для обох було однаково важливо сказати і почути. А коли вчителька зрозуміла, що Таня закінчила, то попросила її за найпершої потреби звертатися до неї.

— Можеш підходити до мене на перерві чи після уроків – я завжди тебе вислухаю.

Після такої розмови у Тані ніби крила виросли, хоч насправді просто злетіли пути проблеми, що тягарем висіли на них. Додому Таня поверталася, цілком віддаючись спокою, який нарешті з’явився у її душі. Вона не думала про те, що було, що її чекає, ні про те, що їй треба зробити.