Слава ЗСУ!

Це пробудило в батькові лють, бажання помститися тій навіженій, вчинити з нею приблизно так само. Однак не викликало в його душі прагнення захистити свою донечку, допомогти їй, взяти під свою опіку і вже ніколи, ніколи не відпускати.

— Тату, можна я залишуся з тобою? – Таня нарешті помітила тарілку, суп в якій уже давно не парував. Та перш ніж взяти ложку, дочекалася відповіді. Тобто запитання у відповідь на її.

— А як же школа?!

— Я переведуся. Тут школи також є.

— А маму ти попередила?

— Таточко, та ж вона навіть не помітить! Ну, будь ласочка. – Таня вискочила з-за столу, той аж затремтів, сколихнувши у тарілці суп, підбігла до батька, що сидів навпроти, обхопила за шию і зашепотіла тихо на вухо. – Таточко, я вам допомагати буду: прибиратиму, готуватиму... я вмію... чесно, вмію!

— Припини, Таню, припини. Звісно ж ти залишишся... якщо вже приїхала. – Останнє він додав ледь чутно, намагаючись посадити доньку назад за стіл. А коли вона вже опинилася на стільчику, присів перед нею і продовжив. – Ти поки поїш. Я тобі постелю на дивані – відпочинеш. Ти ж, мабуть, втомилася з дороги? – Таня захитала головою, погоджуючись одразу ж з усім, що їй щойно сказав тато. – А потім будемо думати, що робити з тобою далі.

Світлана в захваті від появи доньки чоловіка не була. Але намагалася цим не перейматися: у такому делікатному становищі, в якому вона перебувала, – не можна. Зрештою мала і справді допомагала, тобто робила усе сама. Повернувшись зі школи, Таня покірно бралася за прибирання: спочатку звільняла умивальник від гори брудного посуду, а потім годину гуділа пилосмоком. Чимось надзвичайним це їй не видавалося: мінімальна платня за те, що вона зараз з татком.

Однак Таня так захопилася оплатою омріяного перебування поряд із батьком, що й не помітила як їй важко. Ні не прибирати, не прислуговувати, а щовечора зачинятися в кімнаті (поки ненародженої дитини), в якій її ніхто навіть не намагався шукати.