Слава ЗСУ!

В якийсь момент Вадим почав роздумувати над своєю реакцією: що він має зробити, що сказати? Та коли Таня завершила свою розповідь, сама йому підказала подальші дії. Ридаючи вона тихенько промовила.

— Тільки не залишай мене, не йди...

РОЗДІЛ ІІІ

Спочатку Вадим залишався на ніч, а потім і взагалі перебрався до Тані. Тобто свою сумку з брудною формою після тренування він приносив безпосередньо до її ванної.

І жили вони щасливо, і мама їх рідко турбувала візитами. А найбільше радувало, те, що кожних вихідних після матчу Вадим обов’язково приїжджав із Тόбі та Сашею. І зрозуміло, що не наявність Саші була причиною радості, а Ростика, який не втрачав нагоди непомітненько посміхнутися Тані, поди-витися на неї, та так, що аж дух спирало.

Сьогодні б вони також загравали, але хлопці готувалися до перегляду матчу – вершкові грали з дебютантом прімеро. Матч обіцяв бути цікавим, бо ж саме з таких протистоянь – коли проти грандів грають новачки – й наро-джуються сенсації.

Хлопці були заклопотані: підсунути диван поближче до екрану, запас-тися пивом – і спортивна дисципліна тут ні до чого: в такі моменти вони вболівальники, а не футболісти, – відіслати дівчат на кухню зготувати щось смачненьке.

А матч усього цього заслуговував. Він належав до таких, що вимагають свистка арбітра за найменші фоли. А рефері виявився таки уважним: фіксу-вав усі порушення правил: за футболку потягнув, в підкаті збив суперника, а от симуляцію він і з заплющеними очима розпізнавав.

Але не факт. Було й таке, коли вершкові справді лютували. Не звикли, щоб клуб, за який не виступає жодна зірка (а у них же на поле одночасно вийшло шестеро з розряду світових), чинив опір.

І здається, грають новачки не на такому високому рівні, але ж пере-могти хочуть. Ох, як же дратується галактікос: атаку, одну за іншою їм су-перники зривають, грати не дають, і положення поза грою одне на одному...