Слава ЗСУ!

Навпаки, признавшись собі, що насправді скучила, Таня налаштувалася на теплу зустріч, а ще раптом засподівалася на... просто засподівалася.

Та коли вдома її зустрів знайомий з дитинства аромат, до якого ще додався паморочливий запах тютюну, враз зникли усі зародки надії.

Таня одразу попрямувала на кухню – там і застала маму. Кава на столі підказала, що вона не так давно прокинулася, а попільничка поряд – для неї це звичний ритуал. Здалося він притягував та поволі поглинав усі її думки, тому поява доньки поки залишалася за межами уваги матері. Щоб таки звернути на себе її увагу, Таня зробила ще один крок назустріч.

— Таня... – В тому, як вона протягла кожна голосну імені своєї доньки, можна було розпізнати радість від несподіванки.

Таня не помилилась: з моменту її приходу в домі запанувала атмосфера не лише радості, а ще готовності поговорити, вислухати, ще, може, навіть сказати, висловити. Вона поспішила сісти за стіл, навпроти, та невзмозі промовити ні слова просто дивилася матері в очі.

— Тобі кави чи, може, чай зробити? – нарешті мати почала.

— Чай. Від кави ще не засну. Хоч я з дороги так втомилася. – Таня намагалася дати лаконічне пояснення, найкоротше, бо не знала, чи буде цікавим її розлогий монолог матері. Та наступним запитання вона таки переконала Таню в своїй зацікавленості.

— То звідки ти прийхала?

Відповідь могла тривати довго, бо почати довелося б з того, що одного дня Вадим познайомив її зі своїм другом, але опустивши подробиці стосунків з Вадимом, Таня почала з кінця.

— Я з Дніпропетровська приїхала. Там за місцевий клуб мій хлопець грає.

— Та ж Вадим тут. Я його навіть бачила нещодавно.

— Ми з ним розійшлися... Вже дано. Я за іншим поїхала.

— Отак-от за новим хлопцем одразу й поїхала в інше місто?

— Ну, я його ще з дитинства знала. Крім того... – Таня шукала дос-татньо переконливі аргументи, та знайшла найвагоміший. – Крім того, я його кохаю.