Слава ЗСУ!

Таня все добре спланувала: мала сьогодні дві співбесіди і ще домови-лася оглянути одну квартиру. Але їхати треба було у незнайомий район – хоч куди б вона не поїхала, усе було б їй незнайомим – і поки Таня намагалася зоорієнтуватись куди їхати, зрозуміла наскільки світ тісний. Неподалік на зупинці вона побачила Сашу. Ту саму “суперницю”, яку вона перемогла у битві за Тόбі. І Таня могла б підійти, мило привітатися й поговорити – тепер їм нічого ділити, здобутий трофей припадає пилом на полиці, лиш іноді нагадуючи про перемогу, – але як на зло вона випадково зустріла колишню суперницю саме в той день, коли нап'яла на себе спортивний костюм. А та стоїть собі така гарна: в жовтій сукні, ще й на височенних підборах. Ну, де на світі справедливість?!

Таню це питання особливо зацікавило, коли Саша її помітила, посміх-нулась і попрямувала до неї. В такі миті по-справжньому жалкуєш, бо людина – то не страус.

— Привіт, Таню. Ти знову до Вадима приїхала? – яке ще питання вона могла поставити, щоб одразу ж дорікнути Тані. – Ти, мабуть, думаєш, я досі на тебе злюсь через Ростика? Та ж ні – стільки часу вже минуло!

— А ми з Тόбі вже не разом. – Таня поспішила хоч якось виправ-датися, але не втрималася, щоб не скористатися правом, яке виборола в чесній боротьбі – називати Ростика ніжно Тόбі.

— То я вгадала, ти до Вадима?

— Ні. Ці двоє вже в минулому. Я роботу шукаю у Львові.

— Будеш жити тут?

— Мабуть, якщо роботу знайду.

— Так я тобі можу допомогти... і з роботою, і з квартирою... – Таня вже готова була відмовитись, але Саша і слова не дозволила їй вставити у свій монолог. – В нас в ресторані зараз офіціанток не вистачає. Тиждень працюєш, а тиждень – ні. Ще й платня досить висока. Пожила б у мене. Разом працю-вали б, разом і жили б. – Можливо колись вони і спілкувались, але ніколи не були настільки близькі, щоб зараз розсипатися такими пропозиціями. Хоч спроба Саші заповнити порожнечу, яка утворилася після від'їзду батьків за кордон, була чудовою нагодою для Тані вирішити свої проблеми, та все ж це було якось дивно. – Ти зараз кудись поспішаєш? Пішли сядемо, я детальніше розповім, що ти робитимеш, який в нас там колектив...