Слава ЗСУ!

— А хто це тут у нас? Ти, напевне, мала Софки. Не вип'єш зі мною?

Проігнорувавши пропозицію, та весь монолог незнайомця, Таня поспі-шила на свій диван.

Кілька хвилин вона намагалась не спати: знала, що той пияк міг до неї зайти, але потім від утоми заснула. Та вже незабаром її розбудив чийсь дотик: спочатку хтось бережно торкнувсяїї плеча, а потім і зовсім ліг поряд.

Раніше Таня думала, що дуже голосно кричала, коли виривалася з рук Вадима, а тут заволала так, щоб аж сусіди почули.

— Руки забери!!! Відстань від мене!!! – а коли вже опинилася за метр від дивана, ще й додала. – Покидьок. – І щось кинула важкеньке, в темряві навіть не зрозуміла, що саме.

Таня хоч була розлючена й одразу хотіла поїхати геть, але перед тим на мить зайшла у спальню.

— Не прикидайся, що спиш! Ти ж все чула!!!

От і ще один привід поїхати світ за очі, й неважливо з Костиком, чи з першим ліпшим.

Таня вийшла з дому, а куди йти далі не знала. Було вже пізно – до Львова ніяк не дістатись... Звісно, можна було б піти на місцевий вокзал – Таня посміхнулась, і так їй стало шкода саму себе. Одна одна в цілому світі, а ще від когось тікає! Боїться впускати в своє життя нових людей, ніби їх там вже такий натовп, що просто б місця не вистачило ще комусь.

Був би хоча б один якийсь запасний варіант... І де той Вадим зі своєю машиною!

Таня подумала про машини й пішла вздовж дороги – раптом її бідну, нещасну, зневірену та й зіб'ють!!! – може б просто підвезли, якщо кому не спиться.

Недовго довелося Тані міряти кроками дорогу. Хвилин за десять з-за повороту просто таки з самої темряви з'явився автомобіль. Таня хоч і зраділа, але з дороги відійшла подалі, щоб і видно її не було. Та водій все ж її помі-тив – зупинився. Таня йшла далі, мовляв, так я і сяду до тебе.

Водій би міг собі поїхати далі, але він вийшов.