Слава ЗСУ!

Звісно на Сашу було перекладено значну частину обов'язків, і вже разом до появи Кості вони встигли зробити все в найкращому вигляді.

— Я так втомився. Два тренування за день. Чому я досі не пішов зі спорту?

Таня й не думала, що найближчим часом Костя зустрічатиме її лише такими словами, тому радо продовжила тему, йому самому не цікаву.

— І куди б ти пішов?

— Та це я так. Років у двадцять намагався, та не встиг піти, як вже повернувся.

Тепер Таня знатиме: інколи слова Кості не просто треба, а необхідно ігнорувати.

За тривалим обговоренням усіх важливих і не дуже тем, Саша вже й забула, що Таня збиралась їй щось повідомити. Особливо, коли Костя загово-рив про те, щоб Таня відмовилася від своєї шкідливої звички, Саша так активно включилася в розмову, що й не з першого разу дозволила Тані змінити тему.

— Я все зрозуміла. Досить. До того ж ми тобі хотіли сказата про... – Таня спробувала натякнути Костику, щоб саме він все сказав.

— Так. Змагання закінчуються наступного тижня, і навряд найближ-чим часом я приїду до Львова. Тому я запропонував... Можливо, це поспіх, але я готовий взяти Таню з собою.

— Тань, ти, справді, поїдеш? – Саша спитала тихенько, бо хотіла почу-ти відповідь, яку Костя не повинен був чути.

— Це так багато проблем вирішує...

— Ну, якщо втечу вважати їх вирішенням... то з тобою важко не пого-дитися. Тань, ти хоч телефонуй...

Лише кількома словами Саша змусила подругу пожалкувати про своє остаточне рішення, але Вадимове переслідування підштовхували її і не на такі дії.

Тікати від Вадима хотілося і хотілося дуже далеко. Але поки вона й не знала, куди тікатиме. А Саша не надавала великого значення тому, куди саме повезе її Костя, хоч і знала. Костя ж навіть не здогадувався, що повезе Таню в місто, де вже давно на неї чекає її майбутнє.