Слава ЗСУ!

Насправді, колись вони дуже бідно жили – батько поволі, не поспіша-ючи, йшов до статків, і коли нарешті в його кишенях з'явились великі гроші, про це довідався ще хтось. А вже наступного ранку родині повідомили, що батькове тіло знайдене в каналізації.

Жити далі після такого удару по дитячій психіці, малим було важко. Сестричка Оля плакала, щораз згадуючи про тата, а старший брат її заспо-коював, намагаючись хоч якось замінити їй батька, бути завжди, завжди поряд, щоб така велика втрата не відчувалась зовсім.

Але в спробах замінити батька малий Костя далеко не зайшов. Уже в тринадцять років покинувши родину, він поїхав у спортивну школу до Києва, де залишився і після її закінчення.

Проходили роки, а з ними тренування, змагання... І тут Костя вирішив повернутися додому. Там на нього дві покинуті жінки – не сказати, що з нетерпінням чекали, а вже давно на нього ніяких надій не покладали. Звикли жити покладаючись одна на одну, а головне не чекаючи допомоги від чоло-віків. Та раптом Костя згадав, що колись хотів, просто таки мріяв, замінити в родині батька. Може, саме в цей час він і намагався піти зі спорту, та вчасно зрозумів, що сім'я двох жінок більше не потребувала того, щоб цілком або ж частково залежати від чоловіка. Звісно не потребула цього, щоб чергова втрата не була такою болісною.

Таня одразу відчула глибину страждань і матері Костика, і його сест-рички, одночасно усвідомлюючи те, що їх біль цілком поки не може зрозу-міти. Насправді, не маючи ні батька, ні матері, вона не знала, що це таке, коли їх в тебе, бо вони померли. І ти впевнена, вони тебе люблять і хочуть бути поряд з тобою, або в своїх мріях ти саме так можеш їх ідеалізувати, але смерть більше ніколи не дозволить їм просто прийти до тебе, просто обняти.

Таня знала, що її батьки цього ніколи не зроблять, бо робити цього не хочуть. А в цій родині зовсім інші проблеми, зовсім інший рівень страждань, зовсім інша трагедія.