Слава ЗСУ!

Коли всі зрозуміли, що Костя повернувся всерйоз і надовго, зраділи мало, тобто зраділи лише тому, що привіз він із собою Таню.

Найбільше тішилася сестра, бо тепер у неї з'явилась не просто подруж-ка, а людина, яка могла розділити з нею невеличку сімейну таємницю. Насправді, Таня мала не лише таємницю розділити, а ще ретельно її прихову-вати від Костика.

Мала потягнула Таню в свою кімнату і годину розкладала по поличках заплутану картотеку секретних матеріалів. Все було так складно, головне незрозуміло чому все приховувалося від Кості, навіть хвороба матері.

— Це давно вже триває. Кожна таємниця тягнула за собою іншу. Спо-чатку мама не хотіла йому розповідати, що в неї рак, а потім, коли її єдиним бажання стало віддати мене в надійні руки… це я так жартую… я справді кохаю Степана, але ми знаємо, що Костя свою згоду не дасть на те, щоб я була з ним. Степан старший за мене на чотирнадцять років. Ще коли в мої шістнадцять Костя побачив мого хлопця старшого на п'ять років, ми з мамою ледь вберегли Сашу від його кулаків.

Оля ще б довго розповідала історії зі свого особистого життя, Але Таня не змогла змовчати.

— Рак? В твоєї мами рак? – Таня ще хотіла додати: “А ти так спокійно говориш про якісь надійні руки!”, але вчасно згадала: не має жодного права звинувачувати дівчину в тому, що вона не відчуває те, чого як їй здавалось, мала б відчувати. В душу їй не зазирала ж!

— Нам спочатку важко було. Та довелося змиритися – ми не можемо боротися з хворобою. Інколи мені навіть здається… я готова до цього.

Таня вслухалась в слова Олі й не вірила, хіба можна отак-от порівну вкладати в них і біль, і силу одночасно. Перед нею сиділа вісімнадцятирічна дитина, що жила зовсім поряд зі смертю. Жила чи співіснувала – можна було побачити в її очах. Ні слова не видавали всього, що лежало важким тягарем на її серці. Лише очі не були такими радісними, як сотні кохають. Адже ж вона знає, що вийти заміж повинна, щоб зі спокоем могла спочити мати.