Слава ЗСУ!

- Я хочу лише згадати… - Прошепотіла Ганна та зникла в залі з лабіринтом та шахами.

- За нею! - Скомандував Артур та побіг слідом до цієї зали.

Ганна вже увійшла в лабіринт. Нічого зробити вже не можна було.

- Стій, Артуре, якщо ти не зможеш його пройти, ти загубиш сам себе. - Промовила Ганна ніби через кілька туманних призм, які вже відділяли її від інших присутніх в цій залі.

- Я кохаю тебе, Ганно! Я хочу піти за тобою. - Відповів Артур.

- Стій, будь ласка. Підожди мене. Я повернусь. - Сказавши це, Ганна пішла далі, зникаючи ще більше з очей глядачів. Ніби полупрозорий різнокольоровий вогонь поглинав Ганну все глибше та глибше.

А потім Ганна повністю зникла, загубилась в нашаруваннях безкінечного простору.

Через дві години Ганна повернулась.

Артур на неї чекав, але не очікував саме в цю мить раптову появу Ганни.

- Я тебе люблю, Артуре, дуже. Але я тобі ніколи не пробачу вбивства своїх батьків. - Зі сльозами на очах промовила Ганна та побігла до шахів, стрибаючи на їх територію.

Зробивши кілька кроків, вона так же зникла в просторових шарах, але на цей раз не повернулась. Принаймні, того дня.

4.2

Ганна опинилась серед якогось сміття, в якому копошились люди.

Вони поглянули на неї, оцінили її та повернулись до своєї справи. Хтось буркнув:

- Новенька.

Ганна пішла, куди дивились її очі. Кругом було сміття, люди, які рилися в смітті, та мертві, які валялися в цьому смітті.

Багато часу пройшло, але Ганна так і не змогла найти кінця цьому сміттю.

- Я хочу їсти. - Прошепотіла вона.

- Так знайди роботу. - Хтось відповів на її шепіт.

Ганна обернулася та побачила чоловіка, який весь час йшов за нею, але вона цього не помічала.

- Де її знайти? Як? - Спитала Ганна.

- Звернись до того чоловіка. Він буде тобі платити. - Відповів той самий чоловік, який перший до неї звернувся. - Я Майк. Я тут працюю.

Ганна тільки зараз побачила, що він в лахмітті, в дранті як і всі інші.

- Я - Ганна, я… лише всього Ганна.

- Пішли, лише всього Ганно, я тебе відведу до роботодавця. - Запропонував Майк.

- Дякую. - Вимовила Ганна.

- Ти в такій гарній сукні. Ти сама така гарна. - Промовив Майк.

- Це не моє. Мені дали на час поносити. Я це повинна повернути.

- Сумніваюся, що ти зможеш це повернути в такому стані, в якому взяла. Як ти тут опинилася?

- Я програла в шахи. - Побачивши здивування в очах Майка, добавила. - Це священні шахи. Якщо програєш, тебе направляють кудись, де потрібно чомусь навчитись, або, де я знайду свою долю. Скоріше, мене направили сюди для навчання.