Слава ЗСУ!

- Я теж тут вчуся. - Відповів Майк.

- Як?

- Я бачу, як живуть люди в самій околиці моєї галактики, та вчусь їхньому життю, щоб потім приймати вірні рішення. А вони - допоможуть змінити усе це. - Майк показав на навколишній світ широким жестом руки. - Я під прикриття. Все, що я тобі зараз сказав, не знає ніхто з мешканців цієї планети. Про себе я тобі більше нічого не скажу. Поки що. І прошу, мою таємницю теж нікому не розповідай. Я тобі буду допомагати. Без моєї допомоги ти тут не виживеш. Я це бачу. Я багато років прожив тут. Я зразу можу сказати, пристосується якась людина до цього життя чи ні. Ти без мене пропадеш.

- А може ні? - Гордо запитала Ганна.

- Хочеш ти цього чи ні, але я буду поруч і в будь яку мить прийду тобі на допомогу. На всяк випадок, візьми це кільце. Коли тобі буде щось загрожувати, доторкнись до нього. Якщо не зможеш торкнутись до кільця, поклич мене через нього, - і я прийду, де б я не був.

- Добре. Спасибі. - Ганна одягла кільце на палець, яке зникло, залишивши ледь помітний малюнок на шкірі.

- Ми вже прийшли. Майже. Звернись до того чоловіка. Просто скажи “мені потрібна робота” - і він її дасть. Погодься на будь яку зарплатню. На цій планеті це єдина робота, яку він дасть, для таких, як ти, як вони, як 99% населення цієї планети.

- А як планета називається? В якій я галактиці?

- Галактика Мара. Планета Кузо. На ній Мурська Федерація галактик випробувала свою біозброю. Кожного року вмирало багато населення. Не хвилюйся, ти не підчепиш вірус: на нього захворіли в момент скидання цих бомб, заразитися від хворих не вдасться, вірус поїдає своїх носіїв, але не передається іншим. Це зроблено для того, щоб вбити усіх тих, то був на момент атаки на планеті, але не заразити тих, хто прибуде захоплювати цю територію.

- Це Артур Чорний таке зробив?

- Так. Так ти знаєш про нього? Ти знаєш його… - Здивувався Майк. - Так ти? Ти схожа на… Ганну… Ту Ганну. Імператрицю галактики Сержа та на дружину Артура Чорного. Я бачив ваше весілля. Воно досі транслірується по всьому Всесвіту та тільки-но доходить до меж деяких найвіддаленіших галактик. Ганно! Нікому не говори, що ти… Забудь своє ім’я. Ти… Марія. Ні. Так звали твою матір. Пішли до мене. Я тобі дам інший одяг. А цей я сам знищу. Придумай собі інше ім’я. Я допомогу тобі вибратись звідси. Але тобі прийдеться деякий час відчути себе самою низькою мерзотою у всьому Всесвіті. Але це ненадовго. Я тобі це обіцяю. А спочатку переодягнешся у мене і я тебе пригощу смачною їжею. Встигнеш піти на роботу. Тримай мій плащ.

4.3

Ганна провела ніч у Майка в його оселі. Це була напівзруйнована хатинка, яка знаходилась біля сміття. В цій оселі було одне ліжко, яке Майк віддав Ганні, а сам спав на полу.

- Настю, тобі вже час на роботу. І мені теж. Настю. Ганно! Прокинься. Вставай. Звикни ж до свого нового імені. - Промовив Майк.

- Доброго ранку. Я зараз.

- Все. На мене чекають. Я пішов. Сніданок на столі. Тобі треба знайти роботу, бо інакше до мене буде забагато запитань. За мною прибудуть через місяць. Приблизно. Ти повинна жити, як всі тут. Робити те, що роблять інші. Бо інакше у тебе будуть неприємності, у мене також. Через місяць я заберу тебе звідси. Думаю, місяця тобі буде достатньо, щоб чомусь навчитися, чого хотіли там твої Священні шахи. Тобі тут не місце. Ти тут загинеш. А я вже скучив по дому. Я не збираюся залишатися на цій планеті ще на кілька років. Я їду, тому ти теж поїдеш. Зі мною. А поки живи у мене. Бо тобі більше нікуди йти.