Слава ЗСУ!

- Ти погодилась?

- Так. - Відповіла Ганна.

Майк сумно опустив очі та відвернувся, ніби подивитись у вікно.

- Я погодилась на нову роботу, кращий одяг, але відмовилась жити у нього.

- Я такий радий, що ти залишишся зі мною. Дякую тобі. - Майк взяв Ганну за руки. - Що ти будеш? Чай, каву?

- Чай. І тебе.

- Після їжі чи зараз?

- Зараз.

Майк вимкнув усі прибори та обійняв Ганну.

- Ти хочеш помститися чоловіку? - Спитав Майк.

- Ні. Нікому я не хочу мститися. Я не хочу більше його знати. Я його взагалі ніколи не знала. Все було обманом. Я хочу стерти його зі своєї пам’яті та свого серця. Ти мені в цьому допоможеш. Моє кохання до нього згасає. Але повністю зникне з твоєю допомогою. Я хочу здобути волю. Я вільна. Я вільна в своїх діях. Я вільна в виборі чоловіка. Бо моє весілля було під дією препарату. Я все згадала. Мені стерли пам’ять, але Храм Віщунів повернув мені мою пам’ять. Я зараз дуже хочу відчути тепло справжнього чоловіка. І мені байдуже на наслідки. Я дуже хочу тебе. Бо інакше я розплачуся через усе, що зі мною трапилося. Я хочу заспокоїтись. А заспокоїтись мені допоможуть лише сильні обійми та глибокі почуття, які я можу випустити та показати комусь. Я хочу відчути любов. Я хочу відчути любов до себе. Бути коханою.

- Все. Все… я теж дуже хочу тебе. Не плач, я не відмовляюсь, не треба мене вблагати, я лише не хотів тебе скривдити, не хотів використати ситуацію, в якій ти опинилась. Яка ти гарна. Ти ще краще, коли плачеш. Не ридай.

Майк поцілував Ганну. А потім вони пристрасно почали займатися коханням.

Насолодившись та заспокоївшись, Ганна заснула спокійним сном, не відпускаючи Майка зі своїх обіймів.

- Я тебе ніколи не залишу. Ти тепер моя. - Прошепотів Майк. - Мені ніколи ні з ким не було так добре. Я тобі допоможу повернутися додому. Обіцяю.

Майк акуратно вивільнився з міцних сонних обіймів та пішов приймати душ.

5.2

- Злізай звідти, Діано! Це не смішно! Це небезпечно! Ця велика гора сміття може почати сповзати під твоїм тяжінням! Злізай! - Кричала Ганна дівчинці.

- Я на самій вершині! Я вище всіх! - Об’явила дівчинка. - Я трохи тут побуду і злізу.

- Зараз давай, інакше я покличу твого батька.

- Ладно. Злізаю. Ай! Я не можу, Тут надто високо. Я боюсь.

- Я тебе зніму. - Промовила Ганна.

Жінка полізла вгору, схопила дівчинку - і в цю мить сміття почало сповзати під її ногами. Ганна з Діаною в руках впала на сміття, яке продовжувало сповзати. Почувся більш гучний шерех, ніж Ганна чула під собою, - сусідні гори сміття, які розміщувалися вище по ландшафту, сповзали, об’єднувалися в одне ціле та прямували в саме в тому напрямку, де була Ганна з Діаною.

Ганна, тримаючи Діану одною рукою, а іншою намагаючись встати, пробувала переміститися в сторону, відповзти від напрямку сміттєвої лавини. Але лавина наздогнала їх - Ганна злетіла високо в небо, обнімаючи Діану обома руками. За спиною Ганни виднілися майже прозорі енергетичні крила: два великих крила повільно рухалися вверх-вниз, тримаючи їх власницю на одній висоті.