Слава ЗСУ!

Мати та її дочка пройшли крізь відчинені ворота та опинилися в прозорому, ледь помітному саду, ніби це примари дерев, кущів, трави, квітів знайшли останній притулок саме навкруги цього храму. Рослини, на відміну від повністю мертвих, колихалися під дією вітру, що було дуже дивно. І вони співали ледь вловиму пісню, більш схожу на луну шепоту та звука “А-а-а”, який хтось безперервно тягне, співаючи високими нотами.

Чим ближче Ганна зі своєю матір’ю підходила до дверей Храму, тим більше він ставав, - і не лише через ефект перспективи і приближення до об’єкту, він ріс набагато більше і швидше, ніж це дозволяли наближення та перспектива. Храм став величезним - він собою закрив увесь обрій.

- Попроси його відчинитися. Подумки. - Наказала імператриця Марія. - Попроси храм відчинитися. Протягни руку та попроси. Подумки.

Ганна простягла руку та попрохала в думках відчинитися храму.

Храм відчинив двері. Ганна з мамою увійшли - і зразу опинились у світі зі водоспадами, сочною зеленню та квітучими квітами.

- Не залишайся в цьому місці - це міраж, він може заполонити тебе, твої думки - і ти вже забудеш, навіщо прийшла. - Промовила Марія. - Пішли далі.

Як тільки вони стали пробиратися крізь цей різнобарвний світ, як він зник. Перед ними відкрився справжній вид величезної зали. Простора, неосяжна поглядом.

Несподівано налетіло полупрозоре листя, а потім з нього утворилася якась істота, яка промовила:

- Проходьте до нашого світу, прошу.

А потім він зник, розпався, розділився на те ж саме полупрозоре листя.

Під стелею пролетіли полупрозорі хмари, які намагалися з’їсти одна одну. А потім частинки несправжньої прозорої кульбаби розлетілися по всій залі.

- Ось там зала, де було наше весілля. - Марія показала праворуч. - А там, ліворуч, прощаються з померлими. А нам прямо, де є лабіринт, який дозволяє зрозуміти себе, коли його пройдеш, і священні шахи, які переміщують тебе у просторі. Підемо…

Ганна з мамою пройшли до іншої зали і там побачили ще більший простір невідомого існування чогось неживого.

Зала була переповнена духами. Деякі з них наблизилися до гостей. Хтось з них пройшов крізь тіла Ганни та її матері. Шахи знаходилися від входу до цієї зали праворуч, лабіринт - ліворуч. Шахи були вище за Марію та Ганну. Шахи та лабіринт теж були полупрозорі.

- Доню, я тобі все показала. Не ризикуй, не підходь близько, бо почнеш грати. А це небезпечно. Ти можеш програти та загубитися в просторі, якщо програєш в шахи, або в собі, якщо не зможеш пройти лабіринт. Летимо додому.

- Добре, мамо.

1.3

Ганна з матір’ю повернулись до замку. Це був розкішний замок рожевого кольору серед рожевої пустелі. Але дах був ідеально рівної поверхні. Він виходив за загальні межі самого замку. Замок мав вигляд величезної парасольки, де ніжка була основною будівлею, а сама пряма шляпка парасольки - її дахом. Ніжка парасольки була прикрашена візерунками, статуетками, балконами, а рівний дах - без прикрас та статуеток. Замок стояв на такої ж форми платформі, як і дах.