Слава ЗСУ!

Раптом прозвучала сирена.

- Ми вчасно. Зараз почнеться пісчана буря. - Прокоментувала Марія.

Раптом замок почав йти під ґрунт. Точніше, платформа такої ж форми, як дах, на якій стояв замок, почала знижуватися нижче рівня поверхні ґрунту, занурюючись  в глибину підземного світу. Ідеально рівний дах виконав роль кришки, точно закрив увесь отвір в ґрунті, не залишивши ніякої щілини. А над тими, хто не встиг добігти до замку та сховатися, - з’явилося енергетичне поле захисту - величезний купол на кілька тисяч кілометрів діаметром.

В замку, який опинився в повній темряві, автоматично увімкнулося світло.

- Мамо, я піду пограю. - Попередила Ганна.

- Добре, доню.

Ганна пішла до ігрової кімнати. Куди вона б не йшла, якщо в кімнатах нікого не було (в цьому випадку світло не горіло), освітлення вмикалося автоматично. Повна економія. Ніякого ресурсу не витрачалося даремно.

Ігрова кімната увімкнулася. Стіна почала працювати, показуючи дивне зображення.

Ганна підійшла ближче до стіни - і стіна затягла дівчинку до себе. Ганна опинилась в тому світі, який транслювала віртуальна стіна: безкінечні ігри, активна участь в самих мультфільмах та нескінчених іграх, реальність, яка існує тільки в цій стіні, але яка поглинає мозок до кінця, не залишаючи свого уявлення про Всесвіт.

- Ганно! - Пролунав голос Марії.

- Так, мамо? - Почувся голос зі стіни. Ганна озирнулася в напрямку кімнати.

- Тобі вже час спати.

- Я вже йду.

Ганна подивилася в напрямку панелі екрана стіни - і пройшла скрізь віртуальну стіну.

- Пішли спати, доню.

- Пішли. А тато дома?

- Ні, він все ще на планеті Кіа.

П’ять років по тому

1.4

Ганна сиділа в садку біля замку. Рожеві стовбури дерев гармонійно зливалися з рожевою поверхнею та рожевою травою. Коричнева крона дерева захищала Ганну від настирливого світла блакитної зірки. Стиглі фрукти чорного кольору готові були впасти на поверхню. З кожної ніжки фрукта звисала сережка коричневого листя.

Неподалік блищала фіолетова річка.

- Ганнуся, доню, тобі скоро одинадцять. Пора тобі вибирати чоловіка серед тих, кого ухвалили для тебе парламентарії. Ти ж знаєш: у нас парламентська монархія. Ми маємо права, як правителі, але нас обмежує парламент. І він підготовив для тебе список достойних для монархії чоловіків.

- Мамо, як мені не подобаються ці правила. - Поскаржилася Ганна.

- Знаю, доню. Знаю. Але так треба. Ніхто не осмілюється порушувати закон. Хоча який це закон? Це ж традиції, але, на жаль, дуже вони міцно тримаються за нас усіх. Хоча це ми вчепилися в них зубами, не відпускаючи застарілі традиції мільйони років.