Слава ЗСУ!

- Мамо, коли мені зустрітися з живим вогнем та мертвою водою?

- Та хоч зараз, якщо хочеш.

- Хочу.

- Тоді пішли.

- Знову на своїх тотемах?

- Тоді полетіли, доню.

Дівчинка та жінка уявили собі своїх тотемів. Вони з’явилися з їх грудей. Готові виконати будь-які побажання своїх власників.

- Летимо.

- Полетіли!!! - Прокричала Ганна, сидячи на своєму драконі.

Ганна та Марія на своїх тотемах приземлилися на високій горі, над якій затрималися в повітрі на десять метрів від вершини  кришталевий купол та куб з чорного каменю. А під куполом танцювала мертва вода, демонструючи різні обтікаємі форми, живі, які весь час змінювалися. Змінювані, неповторні, кожен раз різні. А під кубом танцював вогонь, але різнобарвний, він мав не тільки червоні, помаранчеві та жовті кольори та їх відтінки, - в ньому було багато рожевого, синього та фіолетового. Язики полум’я постійно цілувалися один з один, кожного разу міняючи партнера, кружляючи навколо себе та своїх партнерів.

- Цей кришталь та камінь теж не з нашої планети? - Спитала Ганна.

- Так. Це подарунок Папи Галактичного з Кришталевої та Чорної планет. - Відповіла Марія. - Спитай про себе в них.

- Як?

- Доторкнися до кожного. Краще обох зразу.

Ганна простягла ліву руку до мертвої танцюючої води, а праву руку - до мерчающого, миготливого живого вогню.

Вони зупинилися в своїх рухах, повернулися до Ганни, створюючи свої обличча, а потім цими обличчами зазирнули Ганні в очі. Їх очі, водяні та вогняні, одночасно дивилися в очі дівчинці та щось говорили їй своїми думками. Вогонь та вода взяли по краплині з пальців Ганни та перетворилися в кроваву воду та кровавий вогонь червоного кольору. Більше крові з дівчинки не брали, лише дві маленькі краплини.

Через хвилин двадцять вода відпустила свою новостворену водяну долонь, якою тримала Ганну за руку, а вогонь - відпустив свою вогненну руку від руки Ганни.

Вода та вогонь повернулися до своїх кольорів та справ - безкінечних танців.

Ганна відвернулася та пішла пішки.

- Ганно, що вони тобі показали?

- Нічого.

- Як це? Такого не може бути. - Промовила Марія. - Куди ти йдеш? Там косий схил. Виклич свого тотема.

- Мамо, я тільки посиджу та постою над прірвою.

- Доню, я хвилююся.

- Я тільки постою. Трошки.

- Твій тотем може не встигнули з’явитися, якщо ти будеш падати.

- Ти забула, мамо? Я же можу сама літати.

- Коли навчишся. Ти ж не пробувала.

- Я можу спробувати зараз.

- Доню! Припини! Дай мені руку. Будь ласка.

- Я нічого не роблю. Я тільки постою. Відчую безмежність свободи та простору.

- Я хочу з тобою стояти. Дай мені руку. Ти можеш випадково послизнутися. Тут небезпечно.