Слава ЗСУ!

 Олена Конечна

ҐЕШЕФТ

Богдан працював директором однієї приватної фірми. Він почав з нуля, і за десять років глухий закапелок, який він попервах орендував у приміщенні складу сільгосптехніки, перетворився на сучасний магазин хімічних добрив. Богдан пишався результатами своєї праці. У нього був найширший у місті асортимент. У нього були найнижчі ціни. Він ревно дбав про уважне обслуговування відвідувачів. До нього приходили звідусіль і йшли задоволеними.

Богдан став знаною у місті людиною, його поважали, і це тішило його самолюбство. Він усе робив для того, аби вчасно та сповна виплачувати заробітну плату працівникам свого підприємства. Він переймався турботами підлеглих і щоразу підставляв своє плече. Він не обдурював компаньйонів і завжди повертав борги кредиторам.

Ось тільки біда: ті борги, точніше проценти від них, з’їдали левову частку доходів фірми. Богдан працював зранку до вечора, без вихідних, без будь-якого спочинку впродовж багатьох років. Та що більше він працював, що могутнішим ставало підприємство, то більше доводилося віддавати: компаньйонам, кредиторам, найманим працівникам. Усі швидко звикали до того, що мали, і щоразу вимагали більшого. А Богданова порядність тільки підсилювала їхні апетити.

- Щоб мати гроші, треба тяжко працювати, - часто повторював Богдан і сам ніколи не зраджував цьому принципу.

- Богдасику, відпочинь! – благала дружина. – Усіх не нагодуєш. Подумай про сім’ю! Мені важко щоразу пояснювати дітям, чому ми повинні на всьому економити, коли їхній батько працює директором знаної фірми.

- Люба, я мушу вкладати кошти у розвиток підприємства, інакше мене з’їдять конкуренти, - пояснював Богдан.

- Я погано розуміюся на комерції, але відчуваю, що тут щось не так, - не здавалася дружина. – Якби ти захотів, то міг би щось придумати.

Богдан сердито грюкав дверима і йшов на роботу – тільки на роботу, завжди на роботу. Він і сам відчував, що потрапив у пастку, тільки не знав, як з неї вибратися.