Слава ЗСУ!

– Дуже гідна ідея, – підтримав пан Владислав. – Здається, є такі курси англійської мови: діти їдуть з іноземцями на море чи в Карпати та інтенсивно вивичають англійську.

– Звісно, що є. Цей метод не абсолютно інноваційний, але зовсім не впроваджений, незважаючи на його результативність.

П’ятий спосіб – вчитися життям. Це коли дають тобі робоче місце і кажуть: ”Забудь усе, що ти вчив в університетах”. Жартую. Полягає метод в практичності життя. Ми давно помітили, що здобуті в школах знання – дуже теоретичні і часто жодного відношення до життя не мають. Тому потрібно впровадити метод практики. Наприклад, коли вивчаються фінанси чи економіка, дати завдання щось продати, зробити витрати, купити, знайти замовника, скласти кошторис. Навіть найелементарніше, наприклад, лимонад. Купляєш лимони, витискаєш сік, розбавляєш, солодиш і в спеку продаєш. Відразу уявлення людини про фінанси та економіку міняються. Це лише такий простий приклад, а може бути і складніший і в різних напрямках.

– Якісь елементи цих методів і є в наших ординарних школах, але вони здебільшого «для галочки» – начебто було, а якістю ніхто не переймається.

– Так, але саме якісний підхід тут відіграє вирішальну роль, нагляд, старання, прагнення досконалості. Я описав ці всі методи та інші педагогічні підходи на тридцятьох акрушах, все розписано по вікових групах, починаючи з чотирьох років. Прошу,  –передав він напрацювання Олексію.

– Дякую, ви добряче потрудились, і мені подобається ваша сміливість, бо це саме те, чого бракує іншим педагогам. Чи могли б ви допомогти із технічною стороною, бо саме зараз ми почали складати списки необхідного устаткування, і більшість іде спеціалізовано, біологічний клас, лабораторія. Можливо, ви щось зауважите, а можливо, і додасте саме щодо розвитку особистості.

– Так, я б міг вам допомогти, без проблем.

– Як щодо завтра?

– Добре, мені підходить.

– І ще. Ми за вашою порадою проаналізували передові педагогічні школи і зупинились на Швеції, там і справді найкраща результативність. Тому домовились про короткотермінове стажування для наших працівників. Ви б не хотіли полетіти?

Вінсент задумався, внутрішньо вагаючись, все таки він би хотів залишитись з Танею, але і перспектива бути задіяним у цій справі дуже приваблювала його.

– Я не можу вам відповісти одразу сьогодні, треба подумати.

– Якісь зобов’язання?

– Ваш батько знає, я є духівником пацієнтки лікарні на Кульпаркові і вона дуже потребує моєї підтримки. Часто навідуюсь до неї і не хотів би надовго відлучатись.

– Я підтверджую, – сказав пан Владислав, – Вінсент курує Таню Засідач і я впевнений, що саме завдяки його підтримці  їй стає краще.

– Тату, як би ми могли це полагодити? Можливо, налаштувати відеозв’язок, щоб ви могли говорити і бачитись кожного дня дистанційно? Що ви думаєте, Вінсенте?

– Ідея хороша, на таке я б погодився.

– Організувати таке відеоспілкування лікарня може без проблем, – додав Владислав, вважате що справу зроблено. Тай сама поїздка буде недовгою, правда Олексію?

– Так, недовгою, і необхідною для справи. Так що варто і чимось пожертвувати.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Павло в шоковому стані не знав що й думати. В голові крутились різні здогади. Невже Таня вагітна? І якщо так, то, найімовірніше, він є батьком цій дитині. Такий висновок ще більше запаморочив йому голову. О, ні, цього разу він не відступить, він не втече. «Але це саме я говорив і перед одруженням? Я – дрібний черв’як, який не може триматись однієї лінії в житті і тепер краще взагалі не зарікатись, бо всі попередні клятви були порожніми і марними. Треба просто робити свою справу, якщо ти – тато, то гідно приймай виклик батьківства. Але хіба вона захоче, щоб в дитини був такий батько, як він? Хіба вона дозволить йому брати участь в вихованні? А якщо дитина також хвора, як і мати?» Сумніви знову почали прокрадатись в його думки, знову маятник коливнувся. Можливо, краще буде це все взагалі не чіпати, нехай біжить своїм ходом, як і бігло без нього? Забути все з минулого і почати нове. Але і зараз не виходить забути минуле, воно гризе і муляє його, воно оживає в найнесподіваніші моменти, і найгірше, що його тягне до того минулого. А можливо, він лише ідеалізує все, що минуло, людина має схильність забувати погане, а перебільшувати все, що добре трапилось. А ну ж, якщо він поверне щось з минулого, а потім знову захоче таких радикальних змін. Знов голова розколюється, знов важкий вибір.