Слава ЗСУ!

Через годину, забравши валізи з конвеєра, вони вже мчали по хайвею. Рівні широкі дороги, багато естакад справляли враження монументальної величі та простору. Порівняно з таким дрібним Львовом вражали маштаби бетонних конструкцій.

Оушенсіті зустрів їх туманом.

–              It wasn't sunny in recent days – сказав водій мікроавтобуса. В Тані з англійською було так собі, в міру fluent, а Вінсент, як і всі єзуїти – поліглот, англійська немов рідна.

–              –– We are from the city of fogs and rains. So it's pretty much normal for us - відповів він.

Таня уявляла собі лікарню на зразок наших – огорожа, ґрати, охоронці. Але автобус зупинився – і ніякого медичного закладу не було видно, тільки звичайні гарні будинки із газонами.

– А де лікарня? запитала вона.

– Ось, – відповів працівник, показуючи перед собою.

Таня ще більше здивувалася.

– А! Я розумію! Ви шукаєте поглядом за класичним закладом для лікування психічнохворих. Ми від таких установ вже давно відмовились. Психічна хвороба, як і кожна інша, наприклад, цироз печінки не потребують тюремного устрою, ізоляції та ґратів на вікнах. Наші пацієнти живуть в окремих будиночках по декілька осіб, а персонал перебуває поруч, у сусідньому будинку. Ці будинки з’єднані між собою коридором, і пацієнти ходять на процедури в одне місце, а живуть в іншому. Також ми боремось за вилучення деяких діагнозів зі списку хворіб, зокрема й шизофринії. Знаєте, колись в списках психіатричних довідників було безліч хворіб, які тепер і не вважаються хворобами, наприклад гомосексуалізм. Геїв переслідували і лікували в психлікарнях, а тепер вони повноцінні громадяни, члени суспільства. Всіх «інакших» колись переслідували камери та ізолювали.

– Ось це, – показав він рукою, – ваш будинок. Тут живуть чотири пацієнти, один із своєю дружиною, інша пацієнтка із дочкою. Решту двоє – самі, без близьких. Тому, якщо ви хочете жити разом, то це також можливо.

За двісті метрів від будинку простягався безкраїй океан. Пальми хиталися від вітру. Люди із навушниками бігали вздовж пірсу.

Страшно хотілось спати, від зміни часового поясу день став ніччю і Вінсентова голова хилилась вниз, невидима сила стуляла повіки. Він з вимученим виразом обличчя зайшов до Тані в кімнату – вона саме розвішувала одяг та розкладала по шухлядах дрібні речі.

– Як тобі тут?

– Незвично трохи. На загал подобається. Завжди мріяла жити біля океану, а тут ще й клімат такий курортний, не відчувається, що це психлікарня.

– То точно. Якщо порівняти з нашими умовами, отою обдертістю, то це як небо і земля, і підхід зовсім інший.

– Я тебе давно хотіла запитати: чому ти оце все робиш заради мене, чому так посвячуєшся? Чи є в цьому якась мотивація, про яку я не знаю?

– Все ти знаєш, бо я неодноразово говорив тобі про це.

– І що це?

– Ти мені подобаєшся як жінка. Спочатку я захоплювався тобою як людиною, що займається доброчинністю, жертвує собою заради великої справи. Оті всі передачі по телебаченню, статті в газетах, інтерв’ю на радіо я збирав, записував, і часто переслуховував, мене дивувала твоя мудрість, дивували оті повчальні історії, які допомагали людям долати страхи, жити по-іншому, творити добро. І таке захоплення почало із симпатії переростати в щось більше, поки я не відчув, що люблю тебе, навіть добре не знаючи. Саме моя любов, чоловіче кохання давало мені надію на твою прихильність, на можливе наше зближення. Я нічого не вимагаю від тебе, даю тобі повний вибір між «так» і «ні», але хочу щоб ти знала: я кохаю тебе, і роблю все просто заради тебе, заради того, щоб ти була щасливою. Ти часто після того інциденту грубиш мені, відштовхуєш, і це боляче, бо навіть до чужих людей так не ставляться, я ж готовий жити заради тебе, кожну хвилину віддати служінню тобі.