Слава ЗСУ!

Надіслати повідомлення.

Іншим радить, а сам так і не став татком – ні для однієї дитини, ні для п’ятьох... І будинок не збудував, і сад не посадив. Потрібно це міняти. Але найперше потрібно примиритись з Церквою. Казав йому ігумен, що колись жалітиме про сказане. Казав, що ще повернеться, туди звідки вийшов, а він не вірив. Шляхи Господні непередбачувані.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Вечорами над річкою Зубра збирається, наче зметений докупи неохайною господинею, туман. І навіть якщо в інших місцях повітря кришталево прозоре, тут воно затянуте розгорнутими сувоями вати, що наче ковдра накриває особняки, шепчучи у вушні раковини коминів "надобраніч". Крізь туман оранжевими жаринками миготять вікна котеджів, хоча деякі цятки від включених телевізорів блимають і синьо-білим світлом дискотек. Невеликі джерела, задурманені сивушними мастилами міського самогону, наче НЕПівські паровози стовплять клубнями в горішній небозвід. Рядно з баранячої вовни захоплює ці клубні, змішуючи з кіптявою недопалків, що залишились від денних грабань зимових недобитків. Якби болотяник палив цигарки, то це б вглядало саме як зубрівська панорама. Річки, через минулорічні густі набережні зарослі кропиви та різного бадилля, майже не видно, тільки чути плин беззупинної води. Де-не-де верби похитують довгими розплетеними косами, що посіченими кінчиками купаються у струменях потоку. Медові краплинки роси, скочуюючись по набрунькавілому гіляччю, бурштиново плюскають у воду, переливаючись блиском зір та срібним сайвом круасанового місяця. Здалеку видніються перламутрові лінзи вовків-лихоманців, а точніше мандрівних котів-мишебранців, сіють вирівняними в лінії спареними лампадками автомобільної «тягучки».

Випалені морозом до жовтуватої білизни голки стерні, що настовбурчились їжаками чи радше пилорамними кругорізами, або й ерокезами каліфрнійських хеджхоків, поколюють надуту, як повітряна кулька, навколоземицю так, як це деколи роблять соснові гілки по відношенню до жіночих сідниць. Лупозряча заломленість фальшивого люмінісцену кришиться фосфорними осколками мініатюрних водограїв, що грозами гуркочуть річковими ринвами, створеними зі видрячих ходів. Слимакове "альданте" казиться терцквартакордним деренчанням румбамбарового лопушиння, що наче злетовисько поламаних розпростертих парасоль, тріпоче на оркестровому вітрі. Вода піниться глиняним замісом перепонної греблі, що фільтрує міські нечистоти, які сміливо, по-гондольєрськи махаючи лопастями окрилених весел, все таки несуться назустріч далеко розкряченим долоням маргінальних сільських поселень. Пивна піна нефільтрованої бражки сихівських фекалій купчиться білосніжними перуками Мурлін Мурло, вибиваючи грайливо стук-пуками тріскіт потовченого фосфатами з пральних машинок коріння очерету. Балконні виступи дерев та балюстради із кореневищ спиляних стовбурів заповнюються поціновувачами ква-цвірк-жух-плюск-дзень-хлюп хепенінгу. Кучеряві гребінці водних півників кукурікають при завертанні їх у бігуді. Купіль відбитих у гладі зір вилискує передчуттям наступаючого водопілля із традиційно розперезаною армією ломак. Сповільнене моноголосим ритмом тріскотіння післязимової живності, буття неквапливо крокує вперед своєю надгодинниковою сюрреалістичною мірою. Коли проїжджає машина, жаби, мотивовані стихійною панікою, дружно як команда із синхронного плавання на раз-два-три зіскакують з берегів, примовляючи довге какофонне "ква-а-а-а", а потім всі разом визирнувши горбистими головами із води, дрейфують і почергово витріщують загіпнотизовані баньки вслід рубіновим фарам. Посірілі копиці сіна, як прибиті до землі шапки Мономаха, вершками зачіпають і бороздять ватні пряді. Невидимі плуги роздирають ватне покривало на лахміття, що розлітаючись, осідає на жовту траву крапельками роси.