Слава ЗСУ!

– Заходьте, будь-ласка, – сказав він, увімкнувши світло, бо в коридорі справді було темнувато.

Пані Іванка хотіла пофографуватись зі своїм малим у старовинному одязі дев’ятнадцятого століття, тому притягнула із собою чималий пакунок вбрання з виставки історичних костюмів XIII — XIX століть, що її експонують у музеї „Палаццо Бандінеллі”.

Вона скинула светр і з-під нього визирнула частина плеча, на якій великою плямою розходився синець. Іванка різким рухом поправила блузку. Павло глипнув здивовано, але побачивши її реакцію, не став розпитувати, а залишив їх передягатись в студії, сам же подався на кухню зробити собі кави  і прихопити малому цукерок.

Кілька хвилин очікування біля плити навіяли йому меланхолійні думки: його життя котилось буднями, одноманітна робота зливала їх в одне ціле, без числа та місяця. Стиралися грані між ніччю і днем, домом та роботою, селом та містом, чоловіком, жінкою, все в світі змішувалось, перетиралось і народжувало нове. Які цікаві відносини склались тепер між окраїною та центром, перша виросла та стала престижною, центр окупували туристи на подобових квартирах. Скільки людей почало працювати чи навчатись дистанційно, як змінились час та відстані, що їх долають люди. Їдеш поїздом до Києва дванадцять годин і летиш з Києва до Торонто вісім. «Дзинь-дзинь», – видавала тональності ложка, стукаючи, наче осердя дзвоника, з однієї сторони горнятка в другу.

Він зайшов у студію, Іванка та малий Назар вже чекали, вбрані в костюми, зачіски, фони створювали особливу атмосферу. В давнину одяг дітей був ідентичний дорослому, лише в зменшеному вигляді, наче для карликів, тому дитина одразу перестала бути дитиною, а скидалася на міні-банкіра. Позуючи, Назар трохи крутився, навіть корчив міни. Довелося його насварити. Іванка ж завмирала, випинаючи гордо груди, як справжня вельможна пані. Її молоде трапецевидне обличчя із загостренням на підборідді ще не оповила павутина зморщок, щоки були соковитими та круглими. Легкий рум’янець додавав їм апетитності, а веснянки уподібнювали їх до двох щойноспечених булочок, присипаних кунжутом. Прямий витончений ніс гармоніював із досконалим вигином уст, що відокремлював дві малинки нижньої губи. Оці ягідки сміливо випиналися з-під дашка і напрошувались на куштування. Павло не міг зосередитись. По-перше, він все думав, звідки в неї такий величезний синець. Хто ж її так оформив? А може, і ще є десь, а цей зразок – лише частина загального боді-арту? А по друге, вона занадто спокуслива штучка. Лялечка-кралечка, пуська-пуфуська. О, так, він замилувався нею і нічого не міг з цим вдіяти, його багатогранність допускала захоплення красою кількох жінок водночас.

Треба було поміняти лінзи і світло, тому зробили кількахвилинну перерву. Він обійшов її ззаду і на спині побачив ще одне садно розміром з кулак. Частина його вже розчинилась, а частина зелено-жовто-фіолетовою плямою переходила на лопатку.

– Ось тобі цукерка, – промовив Павло, нахилившись до малого, – будеш чемним, отримаєш ще одну. Ви точно не хочете чогось гарячого? На кухні ще є окріп.

– Ні, ні, дякуємо, хіба ти, Назарку, поп’єш чогось? У вас є какао? Він його дуже любить. Будеш какао?

Малий опустив очі і засоромився, так і не піднімаючи очей, прошепотів мамі щось на вухо.

– Так, зробіть, але якщо можна – з молоком.

– Ну, замнувся він, і ще я б хотів вас запитати про синці, хто вас так?

Іванка зніяковіла, опустила очі вниз, потім вбік, в куток і несміливо назад на нього

– То справа рук мого чоловіка, але я не хочу про це говорити. – Засмутилась вона.