Слава ЗСУ!

– Якщо він над вами знущається, то ви можете на мене розраховувати: хочете, я з ним поговорю, за потреби навіть можете поселитись тут в мене, звісно тимчасово, але все ж.

«Хотів би мати таку пташку в своїй квартирі», – думав він про себе, вже уявляючи, як буде вранці вдихати на повні груди запах її присутності. Ох, як йому бракує жіночої ласки, трусиків на батареях та зупи на плиті.

– Та ні, ти нічого не розумієш, все набагато складніше, тому просто забудь, свого чоловіка я дуже люблю і у всьому насправді винна лише я.

– Ну як знаєте, але раптом щось – можете до мене звернутись. Я радо допоможу.

– Дякую за пропозицію та підтримку.

Павло знову пішов на кухню, какао він вже сто років не пив, але десь мало бути точно. Молоко є. І що йому робити з тою Танею, – завертілось знову в голові - гарна, розумна, добра, але щось йому перешкоджало зробити наступний крок, може те, що вона розумніша від нього? Може те, що така гарна? Як з такою красою жити кожного дня? Однозначно знайдуться ласі на смаколики дон жуани.  А можливо, він і не дозволить собі викоренити з голови інших жінок, оту свою безголову полігамність, мисливський інтерес до нових трофеїв? Як без нових пригод та свіжої плоті? От навіть Іванка вже звільнила в ньому інстинкт жеребця і  він не може стриматись, щоб не думати про її тіло. Але найбільше турбувало його в ній те, що подеколи Таня закривалася від світу, заходила всередину себе і замикала замок, щось думала чи просто заворожено дивились на якусь річ чи в далечінь таким відсутнім поглядом померлої людини, в якої душа відділилась від тіла. Також часом вона могла дзвонити йому і переляканим голосом говорити, що її переслідує чоловік, іде за нею центром після роботи, з’являється і зникає в темряві, одягнутий в рясу та червоне взуття, що ледь визирає з-під складок сутани. Деколи вона бачила лише його рясу, що змигне за рогом будинку, часом він стояв на зупинці, коли вона сиділа в порожній машрутці і махав рукою вслід. Павло часто гуляв з нею і ніколи нічого підозрілого не бачив, бувало, проходив священник чи монах, але щоб в червоних черевиках – ніколи. Бррр, моторошно стало, як він згадав про ці моменти підозрілих видінь, треба буде якось поговорити з нею про це. То зовсім недобре – оті її видіння та ступори, наче хтось невидимий з нею бавиться в гру "Раз, два, три – замри" і вона кам’яніє. Як у тих ілюстраціях до історії про Лота, де його дочки, оглянувшись, перетворились на соляні скульптури. От і Таня так поверталась на поклик з-за спини і стовпіла. А може, то в них всіх таке є? Люба в депресії падала, нікуди не ходила, тільки в ліжку лежала більше тижня з повною апатією. Енергійність її миттєво вивітрювалась, вона ватяніла на очах, як сніп, падала на підлогу, часто повторюючи: "Вибачте, що живу. Це більше не повториться ".  Жінки, мабуть, не піддаються якійсь логічній шаблонізації, тут нема критеріїв нормальності, бо в них панують сердечні діла, емоції, душа. Його знайомий, німець за походженням, Франц, їздив нещодавно в Індію і розказував, що наша арістотелівська логіка не надто популярна серед місцевих жителів. Він запитав одного індуса, чому той зробив певний нелогічний вчинок, підказавши туристові неправильний напрямок до відомої святині, а той відповів, що відчув серцем і не може поянити причин, просто відчув – і все. Для німця, звичайно це постало як надто безсенсовне твердження, навіть щоб мати право на існування, а для індуса – цілком нормально. Отак, мабуть, і жінки – просто щось відчувають і це неможливо передбачити чи закласти в певні силогізми. Таня мала рацію у тій попередній розмові – ми різні і нічого з тим не вдієш. Але чому вона так наголошувала саме на отій надщербленості? Чому слабкості особи стали центральними в її аргументах? Можливо, її несвідоме і видавало оту проблему заціпенніння? Щось я відволікся, час до роботи.