Слава ЗСУ!

– Мам, все нормально, тобі чого не спиться з самого ранку?

– Тань, ти моїх штанів не бачила, – гукнув Павло. – Ти їх кудись переклала, бо я залишив тут біля ліжка.

Зробила йому знак, щоб замовк.

– Таню, ти з ким там? Що це за чоловічий голос?  Чому він шукає за своїми штанами? Ти вдома?

– Я тобі пізніше перезвоню, і все розкажу, па-па.

Ще раз задзвенів мобільний, але його ніхто не піднімав. Потім ще раз і ще раз.

– Виключи балалайку, на психіку діє та мелодія "су лє сєль де парі"...

– Вже вимкнула звук. То мама – вона за мене переживає, не те що ти. Треба було раніше думати, а не в героїв бавитись, я ж тебе відмовляла, а тобі б тільки всередину. Самець.

– Що сталося, то сталося. Я ні за чим не жалію.

– А за чим тобі жаліти – цноти ж не втрачав. А може, не для тебе моя мама трояндочку ростила, може не для тебе вона розквітала і пахла? Га? Не подумав про це?

– Судячи з тих заростей на лобку, в тебе не трояндочка, а цілий кущ будяків, – поміхнувся він.

– От яким голосом ти заговорив, а вчора був такий ніжний та лагідний. "Я буду максимально акуратний, отримаєш максимум задоволення". Ото кайфанула, в житті ще так добре не було!

– Секс, як і пиво, ніколи не приносить задоволення з першого разу, а часто навпаки  – видається гірким та неприємним. Але що більше ти його п’єш, тим воно смачніше стає, аж поки не узалежнишся.

– Ну все, досить тут порівняннями сіяти. Може, хочеш зі мною поїхати сьогодні в сиротинець на Таджицьку? –полагіднішала вона.

– Ще чого бракувало, я чужих дітей бавити не буду! Всілякі наркомани та алкоголіки понаробляють байстрюків, а ти їх няньчи. Нема дурних.

Павло завжди вражав її своєї цинічністю та скептицизмом.  Він в емоційному плані був прямою протилежністю їй – холодний та черствий. Кожного разу коли вона намагалась дати копійки жебракові, він казав: «І тим самим ти даси йому можливість напитися ввечері, так-так, підтримуй алкоголізм, зажени його на пару днів раніше в могилу». Коли вони проводили збірки грошей на закордонне лікування дитини та складну операцію на серці, то він казав: «Колись батьки родили більше десяти дітей, хто був слабкий, вмирав, а найсильніші виживали, а тепер що? Одна дитина – і то на ладан дихає, всі над нею трясуться, а потім: зберіть нам дев’яносто тисяч євро на операцію в Німеччині. Вже замахали з тими закордонами, люди їдуть в районні центри лікуватися, а вони в Франкфурт. Нехай вмирає, приведете на світ інших, здорових. Через свій егоїзм та збереження фігури народжувати більше однієї дитини не хочуть, а грошей твоїх хочуть».

– Поїхали, от побачиш, що все не так, як ти собі уявляєш. Чужих дітей не буває. Вони, на відміну від дорослих, щирі – що думають, те й говорять, відкриті до близькості. Коли малюк обніме тебе, ти зразу розтанеш.

– Я не можу, бачиш, виробляю силу волі – змушую себе спати сидячи.

Таня притиснула руку до низу живота:

 – болить, уууум.

Павло зірвався.

– Може, приляж, куди тобі їхати. Візьми лікарняне на кілька днів.

– То ти поїдеш зі мною чи ні?

– Поїду, поїду. Як я тебе в такому стані одну відпущу? Може я скоро татком стану.

– Я тобі дам татком, фантазер знайшовся. Хіба... ти... – задумалась, – ти кінчив всередину? Скажи чесно?

– Розслабся, ти так кривилась, що кінчив би хіба якийсь садист.

– Добре. Вдягайся швидко, а то на нас вже чекають. Презерватив викинь.

– Сама викинь.

– Сам викинь.

Вулиця Таджицька – бічна Пасічної, повертаєш біля кафе «Юність» – і до кінця вулиці, поки не впрешся в смітники, біля контейнерів попри гуртожитки наліво. Спокійна місцина, що прилягає до паркової зони. Через різнокольорову браму зайшли волонтери та працівники "Доброго діла". Нічого не несли, бо знали, що дітей добре годують та вдягають. А ішли вони лише з однією метою – приділити дітям час та увагу. Цього точно нікому забагато не буває.