Слава ЗСУ!

– Зараз я покличу Таню, – промовив Павло і зник за перегородкою. Лікареві все здавалось що молодик відлучиться і через секунду вискочить з бензопилою та й доповнить місце злочину його власною кров’ю.

– Так, тільки бензпилою можна влаштувати таке видовище, – сказав він фельдшеру. Кривав різня. – Якщо щось, нападемо на нього обоє, стань тут зі сторони. Заряди дефибрілятор.

В кімнату увійшла Таня, замотана від грудей до колін мохровим рушником. Голова була неприкрита і волосяні пасма дредами спадали на шию та плечі.

– Павло вже вам пояснив, що трапилось?

– Так, ми лише хотіли пересвідчитись чи його слова правдиві, – сказав лікар, видихнувши з полегшенням.

– Вибачте, що ми вас потурбували, просто справді дуже незвична ситуація, таке буває тільки раз в житті.

– То точно, що раз, – відповів він.

– Можна, я тут все огляну, зокрема ванну?

– Звісно.

– Ну начебто все гаразд, якщо так можна сказати. Ми на вихід. Бережіть себе.

Павло провів лікаря та фельдшера до дверей і повернувся назад.

– Ще не роздягайся, я не взяла з собою прокладки, треба знайти цілодобову аптеку якнайскоріше. Купиш пачку – чотири каплі. І щось від болю, можна панадол, якщо не буде, запитаєш в аптеці – вони знають.

– Добре, запам’ятав. Дай хоч лице вмию, а то в аптеці подумають, що я тими місячними вечеряв, – і засміявся.

– Зовсім не весело, мене все внизу живота болить, а тобі хіхоньки.

Повернувшись з аптеки, він змотав постіль, одяг і запхав в мішок, – вже завтра будем прати, а може і взагалі викинемо.

– Ні, – заперечила вона, треба сіллю потерти, бо якщо висохне, то точно треба викидати.

Наступні дві години вони вовтузились над пранням манаток і рачкували по підлозі, вимиваючи з паркетних шпаринок загуслу кров.

«От, срань, от деньок видався, – подумав він, крутячись у ліжку біля Тані. – Не життя, а одна пригода. Але яке то полегшення, коли все налагоджується, ніби пробудився після страшного сну».

Наступного ранку Таня встала раненько, бо мала йти на роботу, Павло спав як забитий.

– Підйом, сонце вже давно встало! – казала йому, коли він як кріт ще більше заривався в пухову ковдру.

Задзвенів мобільний і Таня приклала його до вуха.

– Привіт, ма.

 Її мати була дуже турботливою особою, і це стало одною з причин чому Таня почала винаймати квартиру. Ще з дитинства її оберігали, наче коштовну вазу. Те не можна, сюди не ходи, те не роби, і завжди у всьому були винні інші, тільки не її дитина. Якщо в школі були погані оцінки – винні вчителі, що не навчили. Якщо забруднився одяг, то винні інші діти, що потягнули її в болото. І це тривало протягом усього свідомого життя. Навіть коли вона виросла, мати не дозволяла гуляти їй по вулиці і постійно переживала за химерну хворобу, якої ніхто не бачив і яка ніяк не проявлялася. Також розказувала їй про шизофренію, яка проявиться у певному віці, але хворобою і не пахло, Таня росла здоровою та красивою. Частково неньчина опіка була зрозумілою, адже кожна мати переживає своєрідний біль за дитину, починаючи від моменту коли відчуває плід всередині як частинку себе, а потім змушена відділитися і весь час віддалятися від дитини, ділячи її з друзями, а з часом взагалі віддати іншому чоловікові. Так, материнська любов болюча, це любов розлуки. Але здорова мати має бути готова постійно ділити своє дитя з іншими.

Для її матері це було не під силу, тому в один момент Таня зібрала свій одяг, потрібні речі і переїхала. Мати сприйняла це як зраду і образилась, щоправда, ненадовго і вже за декілька днів намагалась контактувати через телефон чи заїжджати в гості. Якщо би їй дозволили, то б днями і ночами говорила з доцею, але та хотіла бути самостійною, не приймала надміру уваги, не брала ні грошей, що батько їй пропонував, ні продуктів, що привозила мама.