Слава ЗСУ!

«Бідна Таня, що я з нею зробив, їй і зараз ліпше тікати від мене подалі, бо я пустка, людина, помножена на ніщо. Вибач мені, Таню що я з тобою так поступив, що шукав втіхи тіла, що використав твоє невинну дівочість», – промовляв подумки так, ніби вона перед ним стояла. Сльози лились по його щоках, перші сльози в житті падали на проростаючі зерна людяності. Запахло м’ятою, свіжістю ранку, він народжувався для світу в муках і болях. Крізь густу і непроникну темряву визирав хиткий промінчик лампадки, то був лише невеличкий язичок світла, до сонячного яскравого дня ще далеко, але і невелике сяйво лампадки і роса сліз давали паросткам силу випнутись і закорінитись. Любові ще там не було, але було сумління, гостре як лезо ножа, різало його клітини, вимагаючи рішучих дій.

Так, я з нею одружусь, я це зроблю. З мене досить жертв, досить мучити живі створіння. Я спроможний любити і посвятитись іншій людині. Саме зараз час розірвати отой ланцюг, що душить мою душу.  В новому приступі каяття за вчинок знову звернувся до неї  "Прости мені, благаю", доторкнувся в маренні до її рук і відчув тепло прощення. "Танюшечка моя, рідненька моя". Так і прочекав кілька секунд, насолоджуючись жіночим теплом. Підняв голову і побачив, що гладить руки бібліотекарки, що сперлась об стіл і свердлить його очима.

– Забери граблі, що ти собі дозволяєш? Викрикуєш бозна що, плачеш, ще й за руки мене хапаєш!

Він зірвався і стрімко кинувся з бібліотеки в ювелірний магазин.

– У вас є перстеник приблизно такого розміру? – спитав продавчиню, подаючи просте Танине колечко, яке вона забула в нього і яким він любив побавитись, згадуючи про неї.

– А для чого саме воно вам?

Павло почервонів, і тихо сказав:

– Та от пропозицію хочу зробити своїй дівчині.

Промовив це вголос? Неймовірно, це стало реальністю. Він наважився це зробити – всередині завирували струмені енергії, що рішуче штовхали його вперед. Так, правильно, наступний крок і має бути одруження, звабив – женись, назад відступу нема, не можна її кидати, не можна як воїн, що висунув свого меча, а потім сховався у скирту сіна. Ні, він не боягуз, він тепер буде послідовним. На половині дороги не зупиняються, він її точно не скривдить, не залишить посередині поля із розбитою душею. Хватить тої карми, хватить понівечених жіночих душ.

– Так, оце гарне, а ну покажіть.

– Біле золото з топазом.

– Щось камінець не впевнено тримається колечка.

– Я вам гарантую, що камінець нікуди не вилетить, в моєї сестри такий ж самий, вже три роки носить. А який ж він гарний!

 – Так, гарний пестень, мабуть я його і візьму, а коробочка у вас є?

– Так є, п’ятнадцять гривень. Чорну чи червону?

–Червону.

– До речі, він може бути і в парі, ось чоловічий варіант. Два перстені на заручини, як вам?

А якщо відмовить? Потрібно зробити так, щоб не відмовила, створити такі умови, щоб вона сказала лише «так». А чи не зарано? Він, незважаючи на нещодавній імпульсивний поштовх, почав вагатись. Думаю, потрібно кудись з’їздити, в якусь романтичну поїзку. Щоб то таке могло бути? Ааа, згадав, Таня говорила нещодавно про поїзку Тезе в Берлін на Новий рік. Саме релігійне зібрання його не дуже цікавило, або й не цікавило взагалі – купа лицемірних фанатиків, що бухають та займаються сексом, прикриваючись високими цілями. От випусти тих побожних на Єлисейські поля – одразу застрянуть в магазинах із шмотками. Мав нагоду зустрічатися із однією побожною представницею: ввечері вони кохались, а вранці вона його тягнула на богослуження і щиро молилася, б’ючи поклони. Коліна в неї завжди були розбиті від нічного клячання, а чоло розбите від ранішніх поклонів. О, так, Софія була ще тою дівчиною – так його засмикувала, по три рази за вечір, був мокрий як хлющ, а їй все мало, їй все хотілося на новому місці: «А давай ще спробуємо на кухонному столі, розсипемо муки, я візьму скалку в руки? Кльово було б в ванні, під душем». Йому здавалось що наступним буле карніз або антресоль. Коли він виснажувався, вона вдавалась до вигадок, наприклад  одного разу запримітивши подовгасту моркву з заокругленим кінчиком, яку він наготував, щоб похрумати дорогою в машині, попросила його "добити" її цією морквиною. «Але ж я її збирався їсти!» «Нічого, відповіла, будеш їсти і згадувати про мене». До такого рівня збоченства він ще не дійшов – їсти прилюдно моркву, що довела до оргазму його подругу.