Слава ЗСУ!

– У вас тут, як у казці, тільки Баби Яги бракує. Може, я піду перейдуся, а ви побесідуєте? – одразу заявила Іванка.

– Ми спочатку разом посидимо, поп’ємо чаю, а потім вже один на один, добре?

–Якщо ви наполягаєте, посміхнулась Іванка. Я до чаю захопила улюбленого вами сирника.

Будинок всередині був охайний і непоказний. Грубо стесаний стіл біля вікна, накритий лляною скатертиною, ліжко із високими побічницями, застелене вовняним волохатим коцом, така ж скрипуча пдлога, як сходи до дверей.

– Кухня в мене з іншої сторони будинку, зараз поставлю чайник.

Поки жінки роззирались, він шмигнув в іншу кімнату.

– Ти б змогла тут жити?

– Ну, не знаю, залежно з ким, сама – точно ні. Але мені подобається оте нагрубо тесане дерево, я б хотіла тут пожити із якимось брутальним лісорубом, – вже фантазувала Софія, – щоб він приходячи після роботи, з розмаху заганяв закривавлену сокиру в стіл, кидав дві тушки обезголовлених зайців, зривав з мене одяг, деручи його на клапті, і безцеремонно брав мене ззаду, тримаючи лівою рукою за гриву.

Софія на мить замріялась прикусивши нижню губу і вже нічого не говорила.

– Ну, ну, продовжуй, – нетерпляче підігнала її Іванка.

Цієї миті повернувся Вінсент.

– Про що ви тут бесідуєте?

– Та так, нічого важливого, будиночок гарний.

Аромат чаю змішався із запахом вогню, що потріскував в каміні навпроти.

– Іванко, то як модельне життя в рекламній сфері, успіхи, прогрес?

– Ой, та не кажіть, мене вже з руками і ногами всюди беруть, маю кожного дня якусь фотосесію, і у відеорекламі знімаюсь, платять також непогано, от машину купила, самі бачили, – похвалилась вона.

– А що чоловік, не проти такої показовості?

– Він каже, що цілий світ йому заздрить, головне, щоб вірною була. Але куди я без нього? Ніхто інший мене так не зрозуміє, як він, самі знаєте ту ситуацію. СМ. А плавання мені не допомагає, ну розслабитись допомагає після робочого тижня, але не більше. Добре, я піду посиджу тут біля будинку на лавочці, пороздумую, – сказала Іванка піднімаючись з-за столу.

– Ну, і про що будемо говорити, – глянув на Софію голубими очима Вінсент, – що вас турбує, чим поділитесь?

– У мене проблеми інтимного плану, отче.

– Ну то поширена проблема, нічого страшного.

– Пам’ятаю, як з підліткового віку виникло нестерпне бажання близькості, я навіть і не розуміла, що таке близькість, і взагалі, що потрібно робити, але так того хотілося, ну хоч по стінах дерися. Цілими днями валялась в ліжку, сильно притиснувшись до металевого поруччя лобком, так аж до тремтіння і болю. Потім я зрозуміла, що приємність захована в отворах, от провести пальцем по губах, посидіти в туалеті, із цим всім я почала експериментувати, тикаючи в різні отвори різні речі,  уявіть собі, ходжу я по хаті з татовою стамескою в дупі і ...

– Кх, кх, – Вінсент кашлянув – можна такі нюанси пропустити.

– Добре, постараюсь загальніше. Ну і експериментуючи, ви самі розумієте до чого я дійшла, знайшла точку задоволення, і в хід пішли домашні овочі та фрукти різних розмірів, починаючи від невеликих і закінчуючи балажанами й кабачками. Морква звичайно найкраща, – згадало вона Павлові запаси моркви, – і чим більше я пробувала, тим більше мені хотілось. Потім до справи підключився Славік зі старшого класу, правда ненадовго, спочатку він зрадів, а коли я його задьоргала – взяв та й втік і після навіть не вітався.  Можна довго розказувати, але зараз я на такому етапі, що нічого мене не задовольняє, особливо рутина, оті буденні пози, чи прості чоловіки, яким би тільки швидко свою справу зробити. Але коли я все таки доходжу до вершини, а таке буває, то шось з чимось.