Слава ЗСУ!

Хух, написав на одному подиху – один лист є, тепер – наступний.

Питання від Titanus. “Привіт. Мені 14 років. Питання в наступному. Коли приймаю душ – люблю сходити по-малому, завжди думав, що це нормально. Нещодавно батьки записали на секцію плавання, а перед вправами обов’язково приймати душ… там я повторив звичайну процедуру. Дядя, який мився поруч, обматюкав і копнув мене. Це все дуже образливо. Невже так погано відлити в душі, я ж завжди точно в дірку попадаю”.

– І нащо я давав електронну адресу всім кому не лінь, от такі тепер листи пишуть священику. Ну, відпишу, бо бачу, в малого серйозна проблема. До того ж, я вже не діючий священник, можна розслабитись.

«Це нормально, коли ти справляєш нужду в душі, так ти економиш воду в унітазі і тим самим покращуєш екосистему. Прихильники доктора Малахова взагалі сечу п’ють в лікувальних цілях (можеш спробувати), це й по зомбоящику показують. І це добре, що дядько тебе копнув, тому що те, що ти робиш дома – це твоя справа, а громадськість – це інше. Наприклад, вдома ти можеш чухатись в одному місці, а в напханій маршрутці – ні»

Останнє. Автор запитання – “Дарія”.

«Останнім часом стала помічати, що три простих слова «Я тебе люблю» вже занадто просто виходять з вуст молодих людей, так само з під пальців, якими вони друкують цю фразу на клавіатурі. Переглядаючи будь-яку сторінку ВКонтакте.ру можна натрапити на стіни розмальовані сердечками з підписом “Я тебе люблю”. Чи правильно це? Від такого напливу признань виникає відчуття, що ця фраза давно не означає нічого особливого, а ті хто її вимовляють, не вкладають у неї нічого особистого щирого та душевного. Обідно((( А що ви думаєте?»

– На це питання відповідатиму без приколів. Застановив себе Вінсент. Треба зосередитись.

– ­Шановна Даринко! Ці три прості слова, про які ви кажете, насправді дуже глибокі і відповідальні. Але далеко не всі це розуміють, і не всі серйозно до цього ставляться. Люди їх часто говорять напевно тому, що видають бажане за дійсне. Адже бути любленим і любити – це найглибше прагнення кожного з нас, найбільша мрія. Але, зрозуміло, що далеко не завжди, вимовляючи ці слова, людина справді любить іншого. Інколи ці слова є нещирими, пустими, або навіть свідомо брехливими чи корисливими. Тут все залежить від конкретної людини: від того як вона живе, чим наповнений її духовний світ, якими цінностями керується в житті. На мою думку, справжня любов до людини розпочинається в той момент, коли ми дивимося на неї без бажання нею заволодіти, без бажання використати її, а просто сприймаємо і цінуємо її такою, якою вона є. Сказати комусь “Я тебе люблю” насправді означає визнати, що ця особа є унікальною, гідною поваги, захоплення, і бути готовим інколи поступитися своїми інтересами заради її добра.

Іванка вже б мала підїхати із Софією, але й не пахло ними. «Може, заблукали», – подумав він, поправляючи рясу, без якої йому не комфортно ходити.

– Надіслати повідомлення.

З-за сосен донісся гул мотору, і незабаром вигулькнула сама машина, колесами рішуче видираючи прибиті до землі шишки та хвою. Сучасна автівка зовсім не вписувалась в цей краєвид із букового молодняку і старих поодиноких височезних сосен. Великий крислатий дуб розкинув вшир крону, як гриб вушанки золотої, частково накриваючи дах дерев’яної хати. Сам будинок огортала зі всіх сторін тінь довколишніх дерев, його смугасті темнокоричневі балки виказували чималий вік житла. Легкі сходи із хитким поруччям під ногами панянок поскрипували як морозяний сніг.

– Вітаємо вас, проходьте всередину.