Слава ЗСУ!

Повернувшись в Україну після студій, у монастир на Самбірщині, почав вивчати діяльність доброчинних організації, і згодом зробив висновок, що як такої доброчинності і нема, а є лише імітація для галочки, особливо з боку держави. Правда, був один виняток. Довший час спостерігав за діяльністю організації "Добре діло", а особливо за її керівником – Танею Займач, придивлявся до їхньої діяльності, але не хотів афішуватись, бо то не добрий знак для ігумена, коли монах постійно відлучається від монастиря і займається іншими, не своїми місцевими справами. Тому, маючи інформатора в організації, дистанційно відслідковував події та заходи, і знаючи про чесність цієї справи, анонімно знаходив їм споносорів, що підтримували організацію у всіх починаннях. Як не дивно, інформатором був водій, який радо допомагав Вінсентові за невелику винагороду дізнаватись найдрібніші деталі. Також Вінсент, сам собі в тому не зізнаючись, мав велику симпатію до Тані, що стала для нього своєрідним еталоном жіночності, ідеальним поєднанням внутрішнього  і зовнішнього. Але симпатія була підсвідомою, глибоко прихованою навіть від нього самого. І, можливо, якщо б організація втратила свого керівника, то й Вінсент би загубив інтерес до «Доброго діла».

Після того, як покинув монастир, за давньою звичкою не афішував своїх інтересів чи діяльності. Здебільшого спілкувався із людьми, яких він вже знав, зокрема з тими, хто приходив до нього за порадою.

Сьогодні йому знову дзвонила Іванка, просила про зустріч для своєї подруги Софії, в самої начебто все гаразд з тим садо-мазо, а от подруга потребувала нагайної консультації.

– Ну, прийму її  в тому будиночку, що належить лісництву, бо до монастиря я вже не належу. Тепер, мабуть, всі, хто приходив до нього в монастир, будуть у лісництво ходити. Чуть не забув, потрібно ще поштову скриньку перевірити в інтернеті, багато хто хоче отримати пораду чи консультацію через глобальну мережу.

Що тут у нас, три листи. Парафіянин храму святого Івана Хрестителя Василій питає: “Чи перешкоджають проблеми дитинства створити нормальні стосунки? Відчуваю дуже сильний енергетичний зв’язок з матір’ю, емоційну залежність, свою безпорадність, що йде з дитинства. Після смерті відчима стало ще складніше... Я відчуваю, що це ненормально, страх іти вперед, створити сім’ю і все таке... Звідки воно? Як справитись з травмами дитинства?"

 «Ох як і набридли мені ці “нитики”, – подумав Вінсент. – травми, травми, травми, дитинство, колупатися, мама, тато, бла-бла-бла.  –  Але треба відписати йому, може щось зміниться»

«Шановний Василю, травми – це нормально і природно. До свого народження ти жив в утробі матері, там тобі будо добре, тепленько, затишно та ситно… і тут наступив “Happy Birthday”. Тобі сказали лізти через невеликий отвір, і ти ліз і виліз – весь синій від синяків та браку кисню, тобі було холодно, тобі обрізали канал з халявною їжею, перед тим доступною двадцять чотири години на добу, ти не міг дихати, ти кричав та наробив підсебе.  Так почалось твоє земне життя – з Мегатравми. І відтоді все життя іде з травмами, більшими чи меншими (в тебе росли зубки, ти вчився ходити і падав ітд), і закінчиться ще однією великою травмою – смертю. Тому, або ти навчишся з ними жити, або будеш постійно намагатись залізти туди, звідки виліз. Будь-який успіх в житті приходить через біль, піт та страждання. Крутий не той, хто на вершині, а хто вміє приймати поразку, терпіння, встає і йде вперед. Будь, як "Ванька-встанька": що більше тебе донизу – то більше ти вгору.  Із десяти спроб леопарда наздогнати здобич, лише одна є вдала. Що йому робити після першої, другої, третьої, четвертої, п’ятої, шостої, сьомої, восьмої і дев’ятої невдач? Бігти далі. Тому перестань в собі колупатися, встань і гідно приймай виклики життя».