Слава ЗСУ!

Вона заплющила очі і  піднявши голову, легко  застогнала.

– Софіє, ви ще тут? – перепитав Вінсент.

– Перепрошую. І на вершині мене настигає трепет, так ніби я в гарячці і починаю заїкатись, якась немов сама не своя. Ніби мене якийсь чорт опановує, ніби кудись провалююсь. Після такого піку я мушу одразу піти до церкви і щиро покаятись аж до розбитого чола. Навіть зараз, бачите, в мене тут царапина на чолі, бачите? – нахилилась, піднімаючи гривку.

– Так, так, бачу. Вінсент розумів, що перед ним звичайна психічно хвора людина, зациклена на сексі, але щось в цій німфоманці викликало симпатію, в її очах було видно доброту  та м’якість малої дівчинки.

Софія ж поводилась далеко не як мала дівчинка, а розпалена своїми ж словами розчервонілась і підсунулась цілим тілом до Вінсента.

– Мені так подобаються якісь незвичайні чоловіки, в цікавому амплуа, в чомусь містично-таємничому, – зробила паузу, – як от ви, отче. Я впенена, що за рясою багато чого цікавого ховається.

– А хто ви за віросповіданням – католичка?

– Ні, але великий фан обрядів, співу, одягу, декорацій...

– Ну, що би я вам порадив в такій ситуації, – холодно перебив її Вінсент і завчасно відсунувся аж до самої стіни. – По-перше, потрібен піст – ніяких контактів з чоловіками чи експериментів взагалі, спочатку буде дуже важко, але з часом бажання притупляться і вже не будуть настільки інтенсвними. Крім посту, потрібно відкрити інші сторони своєї сутності, до цього моменту ви посвячувались цілковито тільки одному аспекту свого тіла, але ви така багатогранна особистість із безліччю дарів та талантів, пригнітили все заради однієї втіхи плоті. Розкажіть мені про якісь хоббі, захоплення свої.

– Ну я люблю театр, і колись навіть брала участь у виставах.

-Дуже добре, обов’язково запишіться у театральний гурток, викладіться на всі сто, так щоб єдиною вашою мрією було поспати. І кожного дня виснажуйте своє тіло, бігайте, плавайте, стрибайте, не дозволяйте йому перепочивати протягом дня. Зрозуміло, що на початках буде збиратись багато негативної енергії, щоб вилити її треба знайти мішень, наприклад,  велике дерево – і відшмагати його прутом, поки він не розлетисься на щіпки. Інший важливий аспект – не залишатись наодинці, це призведе до внутрішнього заглиблення і фантазування. Побільше людей навколо. І так тридцять днів, а потім знову до мене.

Вона ще хотіла щось уточнити, але Вінсент вже пішов до дверей кликати Іванку.

«Треба собі ровер купити, – подумала вона, буду кожного дня по 50 кілометрів намотувати, але обов’язково з таким гостроверхим сідлом, щоб трохи ковзати по ньому».

– Ну все, подруги мої, змушений з вами попрощатись, ще багато справ, дзвоніть якщо щось. Всього доброго, – і помахав їм вслід.

– Не забудьте сирник покласти десь в холодне місце, бо зіпсується, – гукнула від машини Іванка.

– Треба встигнути на виїзд "Доброго діла" до інтернату на Лисенка. Брати рясу чи ні? А, все таки візьму, без неї почуваюсь, як не в своїй тарілці. Ну і червоні мешти, звичайно. Йому подарував їх один кардинал в єзуїтському коледжі. Треба признати, що він в захопленні від цієї Тані, може, якось просто зайти до їхньої організації і поговорити з нею? Тепер він вже не монах, іде де хоче і робить що заманеться. До того ж вона йому симпатична, може, навіть і на каву б сходили.

--------------------------------------------------------------------------

Таня ввечері поверталась додому. Стояла така непросвітня темрява, що треба було напружувати очі і час-від-часу виставляти руку вперед, аби не вдаритись головою об якесь риштування. Водночас говорила по телефону з мамою.