Слава ЗСУ!

– Від тих антибіотиків треба півроку очищатися, все вбиває всередині, тотальний дисбактеріоз.

– Ти не повіриш, мав нагоду спілкуватись з американським лікарем українського походження. Він у вісімдесяті поїхав на стажування після аспірантури і не повернувся. Скориставшись нагодою, я запитав про відмінність у підходах пострадянської системи та американської. Найперше, що йому прийшло на голову – що в американській системі відсутній цілий список хвороб, які інтенсивно лікуються на Україні. Дисбактеріоз – перша з них, потім ерозія шийки матки і так далі. Тобто в них навіть такої хвороби нема, розумієш?

– Пендоси, що з них візьмеш, вони і пробіотиків не визнають. До речі, вийшла нова партія пробіотиків, тепер у флаконах, розпорскуєш по цілій хаті – і вони хвороботворні бактерії з’їдають. Можна і біля дихальних органів почепити, жодна зараза не пройде.

– Скільки я тобі вже про це говорив: пробіотики складаються із похідних молочних бактерій, що сприяють травленню і то північноамериканські вчені досить скептично до цього ставляться, тому що мікрофлора шлунку має властивість сама відновлюватись. А пробіотики, про які ти згадуєш, є продуктом аферистів і шарлатанів.

– Сам ти шарлатан і вся твоя система – аферистська. Понапридумували мильних бульбашок типу вакцинації, фармацевтичні компанії мільярди стрижуть на свинячих і курячих грипах.

– От ти проти щеплень виступаєш, – розгорячкувався Павло, – а знаєш, стільки людей гинули від отих начебто смішних хворіб, що зараз вакцинують? І будуть гинути надалі, бо через таких як ти народ масово відмовляється від вакцинації і вже помалу зароджуються центри епідемії, про кір на сході України чула?

– Що ти розказуєш, ти сам нічого не розумієш! Люди колись були здоровіші, і іжа була здоровіша, і жили довше, а тепер кожен другий на ладан дихає. То та вся цивілізація робить, світова змова, комусь то таки і вигідно.

– Та нічого не були здоровіші. Ти тільки про дитячу смертність згадай, народжувалось чотирнадцять, а виживало семеро, а потім ще вмирали, навіть від апендициту чи пневмонії. Схопить щось людину, збоку поболить кілька днів – і померла. Середня тривалість життя була тридцять п’ять років. І про їжу  – то також міф. Переважно будь-яка національна страва – некорисна та незбалансована, бо це їжа селян, бідняків, мас... Італійці пекли піццу наступним чином – нашкрябували борошна, накидали зверху все, що було на господарстві (в основному, помідори) і пекли. Це майже як у казці про колобка. Приклад про сало – в містах в довоєнний період більшість жителів були поляки та євреї. По селах жили українці, і коли селяни різали свиню, то м’ясо везли в місто для панів, а відходи – сало, нутрощі та інше – залишали собі і готували різноманітні страви - сальцисон, кишку, холодець.

– Ой фантазер ти, бачу, і тобі в інституті мізки промили. Те, що їли предки споконвіків, те і найкорисніше. Споживати треба тільки те, що твої діди-прадіди наминали, ніяких бананів, бо станеш мавпою. А ти і так волохатий, – засміялась вона.

Такі дискусії могли тривати годинами, але без жодної користі для кожної з сторін.

Словом, це все його дістало, і він вибрався з хати, а вона залишилась сама із своєю вірою наодинці. Знав, що не можна кинути її отак, бо це все ускладниться і будинок остаточно перетвориться на вуду-жертовник, його наповнять такі ж любителі псевдонауки, доктора Малахова і фен-шую. Але не міг нічого зробити із собою, це руйнувало його психіку, і він пішов, остаточно і безповоротно. Мати в його голові залишилась в образі сурогату. Вона всю реальність навіть до дрібниць замінила іншою, дешевшою. Цікаво, що і в побуті вона практикувала оцей свій "прийом клюшки", як він його назвав. Збивала блендером коньяк і згущене молоко й називала накалапуцькане лікером «Бейліз», що для неї був навіть кращий за фабричний. Так робилися дешеві замінники дорогим продуктам і найголовніше було вірити, - повторювала вона, якщо віриш, то таким воно і буде. От скип’ятимо воду, посолимо її і вже є баняк зупи на цілий тиждень. І найгірше, що всі здоровомислячі люди сміялись з цього, так як сміялись колись з нього і його клюшки в атобусі, бо ніхто не дурний і чорне не назвеш білим, а біле чорним. І всі потихеньку віддалялись від неї, навіть найрідніші, єдиний син і той пішов геть.