Слава ЗСУ!

–       Розказуй.

– Мишам набридло те, що їх постійно ловлять коти та інші звірі і що їм треба постійно від усіх ховатися. Пішли до павича за порадою. Той їм сказав, що найкраще вирішення проблеми – це голки, як у їжака: коли миші матимуть такий захист, жодна тварина їх рухати не буде. Щасливі миші побігли додому. Вже дорогою вони задуматись: "А як же нам стати колючими?" Отож, повернулись до павича. Той звелів не перешкоджати дурними питаннями, бо він займається глобальними стратегіями, а не дрібницями.

Між задумом та його реалізацією – великий шлях. Є багато людей, так званих стратегів, у яких  безліч ідей – і жодного результату. Дисципліна та продумане планування допоможуть втілити задуми в життя.

А друга історія така. Коли яблуко неспіле – воно зелене, квасне, мале, росте високо і не вирізняється серед листя. Здалеку його важко побачити, так наче воно навмисно маскується. Коли ж дозріє – стає  червоним, солодким та великим, ще й падає на землю, чим і приваблює увагу тварин та птахів. Вони, заманені легкими здобудками, насолоджуються солодощами фруктів. Ведмідь думає, що він поїв «на халяву», яблуня ж думає, що ведмідь рознесе зернята, гадячи де доведеться, і допоможе поширити та продовжити яблуневий рід. І все, що думає яблуня, – на правах реклами.

Реклама – не зло, і нею користуються тварини та рослини.

Оцю другу мені Павло підкинув.

– Мені перша подобається, якась така повчальна, – сказала Настя, –  бо про рекламу – то трохи не те.

– І мені теж, і мені, – підтримали інші.

– Але, – докинула слово Адріана, – зміст другої історії може бути й іншим, не тільки про рекламу.

– Себто?

– У ній ідеться про нашу долю. Часто людям здається, що вони щось вершать в житті, здобувають трофеї, роблять вибір, але вони й не підозрюють, що є насправді частиною більшого плану, їм незрозумілого. Думають настільки локально, що не можуть вийти за власні рамки, стати вище оцієї біганини, що дає ілюзійне відчуття тріумфу людини над світом.

– Цікаве трактування.

– Але мені все одно перша історія подобається.

– І мені.

– І мені.

– Ну то добре, будуть слухати про мишок. До речі, я собі була так подумала, а чи не завести блог із такими історіями і щоб бажаючі коментували чи навіть дописували свої оповіді? То було б суто для нашої спільноти, не для масовки, шо думаєте?

– Гарна ідея, можна спробувати. Але якщо будеш робити блог, то створюй його на Blogspot а не на LiveJournal, бо я вже завела акаунт і постійно висне, або й взагалі «лежить» той ЖЖ. Кажуть, якісь дос-атаки...

– А що там з тою дівчинкою, що просилася в Букові, щоб її забрали, Світлана здається?

– Ти хіба не знаєш? Її вже давно перевели ближче до Львова, медекспертиза показала, що вона здорова, емоційний стан, звісно, розхитаний, але назагал все добре. Єдине, що сирота і не може піти в вільне плавання, мусить бути в інтернаті. Але ми плануємо оформити опіку і забирати її додому на вихідні, може і якихось репетиторів наймемо, щоб підтягнули рівень її знань. Мала – дуже шустра, все схоплює на льоту, будуть з неї люди. Вона вже навіть кілька разів в мене ночувала, – додала Таня.

 Їй деколи самій було незатишно вдома, тому мала компанйонка веселила похмурі вечори. А коли залишалась в Павла, то було кому придивитись за квартирою і порядки навести. І той монах перестав з’являтись, що безмежно тішило. Страхи, щоправда залишились, особливо в певні дні вона впадала в апатію чи ізолювалась від світу, але то могла пережити – просто кілька днів на місяць нікуди не виходити, а на роботі взяти лікарняне. У її подруг також таке бувало, і лише вона списувала це на таємну хворобу, накручувала себе на клініку.