Слава ЗСУ!

І тут сталося непередбачуване – Таня взяла мобільний, впала  на землю, рвучи на собі одяг і заливаючись сльозами. Він бачив, як покотився її букет, як вона побігла, вирвавшись із рук гостей. Поки всі приголомшено дивились їй вслід, він миттю вискочив за фіртку і побіг через дві арки за нею. Коли вже вибіг, то побачив її під колесами машини.

– О! ні! Тільки не це, тільки не її смерть!

 Зрадів, коли вона зірвалась і побігла далі. Не міг поспіти за нею, бо як навіжена гналась серединою дороги. За секунду взагалі зникла за поворотом. Підбіг за будинок, але там нікого не було. Куди ж вона могла побігти, а може, і поїхала кудись, якраз зникла за зупинкою.

– Які тут ідуть маршрутки? – запитав у жінки, що саме підійшла.

– 46, 54 – на Сихів, 32 – на Персенківку, вам куди треба?

Він згадав, що Таня живе на Сихові, навіть знав, у якому будинку.

– Скоріш за все, вона додому поїхала, інакше я не знаю, де її шукати. Це остання надія піймати її, поки собі біди не наробила. І що ж таке могло статись з нею, чому така реакція? Мабуть, щось дійсно серйозне.

Швидко підбіг до таксиста. Той, відкинувши спинку сидіння, міцно спав – Вінсент постукав нервово по вікні:

– Ей, друже, вставай.

Стукав ще сильніше по боковій шибці. Таксист неохоче повільно піднявся і опустив скло.

– Що таке? Чого ти товчеш, хочеш вікно розбити, чи шо? – сказав він нервуючись і тим самим нервуючи Вінсента.

– Треба на Сихів, на Зубрівську і то швидко. Скільки?

– Ну, десь гривень сорок п’ять.

– Добре, погнали.

– По Сахарова і тоді по Стрийській піде? Шоб потім не казали, що я накручую кілометраж.

– Піде, піде. Двадцятка зверху, якщо швидко.

– Без питань, братуха.

Час в таксі минав дуже помалу, незважаючи на швидкість автівки та вправність водія.

Зупинившись біля будинку, розглядав його. Той чи не той? Вони всі настільки подібні, що легко переплутати. Мабуть, все таки не той, треба бігти далі.

Підскочив до потрібного під’їзду – двері були зачинені і не можна було ніяк їх відчинити, тиснув кнопки домофону, та ніхто не відповідав. Нарешті якийсь чоловік вийшов із синім мішком сміття, Вінсент рвонув, ледь не збивши його з ніг, швидко перескакував через дві сходинки. Де ж вона може жити? Ось привідкриті двері, може, тут? Забіг всередину, нічого особливого, книги навколо, якісь пакунки, пройшов далі – і побачив її на петлі, тіло хиталося на мотузці. Таня в обдертому весільному платті нагадала йому фатальну балерину з якогось фільму.

Хапнув на кухні величезного ножа, підняв за ноги її тіло і перерізав дріт. Вона впала на нього і він не втримавши раптової навали ваги впав, а вона – на нього. Так і лежав причавлений та шокований. Тоді різко перекинув тіло і послухав пульс на шиї – нічого. Схрестив свої руки і натиснув на груди – треба завести серце, після двох натисків, вдихнув повітря їй в рот. Знову схрестивши долоні, натиснув ще більше – нічого, знову натиснув, вдихнув повітря, міцно притиснувшись до губ. Хто б міг подумати, що буде отак її цілувати в день її весілля напівмертву, а може, і мертву. Прислухався до дихання, нічого, пульс, нічого, ще інтенсивніше штовхав долонями грудну клітку.

– Ну давай, прошу тебе, живи, ти мені потрібна, я тебе люблю.

Всі ознаки виказували смерть, і нічого не допомагало. Він істерично заплакав Все, кінець, кінець його любові, знову, вже вдруге за день, і зі злості гримав по підлозі, стукав щосили по стільчику, по ній.

-Аааа, нііііі!!! Не треба!!! Не хочу!!!

Далі стукав кулаками і термосив її як манекена. Від останнього удару по грудній клітці вона кашлянула, випльовуючи на підборіддя згустки слизу, захрипіла з вибалушеними очима і напруженою жилистою шиєю.