Слава ЗСУ!

Таня не хотіла припіднімати голову через колючий біль, що з кожним порухом її очей різав мізки. Але цікавість брала гору і вона глянула на вхідні двері. Вони були такого ж світло-коричневого кольору дитячого поносу, з нерівностями, отвір посередині заставлений решіткою із подовгастими комірками, зверху над сіткою була інша решітка, вже з дрібнішим прямокутним візерунком. Двері відкрились і зайшла жінка в білому халаті із зеленими лампасами на рукавах і бокових кишенях. Вона підійшла до бабусі, що на сусідньому з Таниним ліжком і поправила ковдру. Таня хотіла покликати її, але не могла і слова вимовити, звуки зупинялись в горлі і розчинялись, як шматки масла на розпеченій сковорідці. Тому схопила кінчиками пальців за халат жінки і смикнула щосили. Та одразу ж обернулася.

– Добрий день, нарешті ти прокинулась.

Таня хотіла попросили води, але замість прохання вирвався з горла сухий хрип і вона закашлялась.

Жіночка поспішила за водою, припідняла її голову і дала ковтнути.

– Дякую, –  пошепки сказала Таня. – Де це я? В тюрмі?

– Та ні, яка тюрма, це лікарня, – сказала вона і витримавши невеличку паузу, додала: психлікарня.

– Тільки не Кульпарків. Можете мене розв’язати, ноги затекли, все тіло ниє...

– Розв’язати не можу, але можу змінити паски на м’якші та вільніші.

– Добре, дякую, – вона почала згадувати все, що з нею сталось – і в голові закрутилось, все залилось багряним світлом.

З тої густої багряності, що вибухала грибоподібним полум’ям, виплив на довгому човні монах. В одній руці він тримав широке плетене гніздо, в якому замість пташок сиділи, наче вовняні м’ячики вовченята, із їхніх роззявлених іклистих пащ виходив вогонь, замість шапки в монаха був дзвін, монах сіяв цвяхами, які, немов кулі, розлітались по кімнаті і встромлювались в устаткування, ліжка, стіни. Кілька розжарених цвяхів впилося Тані в руки та ноги, вона враз стала прибита до ліжка і не могла поворухнутись. Взуття монаха було червоне від крові і навколо нього почали збігатись блохи і пити ту кров, їх ставало все більше, вовченята росли і вили так, що треба було затуляти вуха, блохи також росли і стали величиною як собаки із гаками замість зубів. І тут хтось плеснув в долоні, вони зійшлися в битві з вовками, все змішалося, заклекотіло, забурлило – вогонь, жовті ікла, вигнуті кігті, гаки, мокра шерсть, кров бризками, що гусла в повітрі. І тут в монаха на голові вдарив дзвін, звук ішов зі середини і вібрував, на мить голів від тої вібрації стало три, все завмерло і стало напівпрозорим, монах зняв дзвона і відклав його в бік, проплив човном через ту прозорість і підплив до неї, навколо ліжка хлюпала прозора зелена вода. З-під широких весел, що занурювались у воду, замість бризок, розсипалися пучки іскр, так, ніби ту воду хтось каменем точив, монах подав їй руку – і вона підвелась, зайшла в човен. Він легко погойдувався і місця там було вкрай мало, бо навколо розташувались маленькі кролики, ягнятка, курчатка – вони метушились, бігаючи по човні. Потім вони повискакували їй на руки та плечі, притулялись до щік пушком, курчатка лагідно лоскотали ніс маленькими крильцями і дзьобали вії. Монах витягнув з-за пазухи гуску і приклав її ногами до води, ноги гуски зарухались, забурлили воду і човен поплив, гуска крякала та гула, як мотор, і рух її лап відштовхував човна, він розрізав зелено-голубу водну гладь і далі замість бризок сипались іскри, вибухали в повітрі феєрверками, крутились різними вогнями та кольорами. Іскорки осипались дощем і мжичкою і наче наелектризовували повітря, бо воно розріджувалось і ставало легким настільки, що хотілось літати. Вони підплили до суші, яка була білою, пухнастою, як хмаринки, човен не зупинився і заплив між хмаринки. Босою ногою Таня ступила на оту білизну – вона під ступнею заворушилась. Таня озирнулась і побачила, що то не суша, а стадо овечок, тісно притиснутих одна до одної. Монах сміло ходив по них, його ноги грузли в хвильках вовни, овечки ворушились і все навколо рухалось, Таня не втрималась і впала, її тіло провалювалось в ту гущу, і вона грузла, як у піску, заплутуючить у вовні.