Слава ЗСУ!

Він замучав ще гучніше, так ніби не сонячне проміння впало на нього, а  вогняні жаринки і він завертівся, наче вони пропікали через ковдру.

Софія за мить зникла і йому здалось, що вона врешті здалась і відступила. Загорнувся в ковдру, запорпуючись ще глибше і солодко задрімав. Але снилось неприємне. Їде в туристичному автобусі на Ніагару, сонечко затьмарилось дрібною мжичкою. Вода, що спадає з водоспаду, піднімає бризки вгору. Він стоїть збоку, тримаючись за поруччя. Потоки води падають вниз, цей невпинний рух тяне за собою. Перехиляється через перила і зривається у холодний потік. Велика вода накриває його з головою. Він зірвався і побачив Софію з чайником. Тоненька цівочка текла прямо йому на голову.

– H2O, H2O, в нас тут все без ГМО, –  приспівувала вона.

– Ти що, геть здуріла? Тепер мені точно доведеться встати, бо вже не до сну. Все мокре!

– Я на це і розраховувала. Тости, варення, чай – все на столі, приєднуйся, я страшенно не люблю снідати наодинці.

– Уууу, смаколики... В туалет, і вже з тобою.

Софія згадала, як вони вчора казились – бідненький, виснажився мабуть, іншому вже б серце відмовило, а її Павлик – такий залізний, як зубило відбійного молотка. Пхни мене, притисни сильніше, який в тебе «бені бенассі» – кричала несамовито ще кілька годин тому.

– Хочу офіційно заявити, що втомився від твоїх експериментів.

– То ми сьогодні перепочинемо – і тоді знову до справи. Я вже на закупи сходила. В тебе можна на стелю гаки почепити?

– Нащо гаки, що за вигадки?

– Гойдалки купила.

– У нас нема дітей для гойдалок, чи ти впала в дитинство?

– Дурнику, то не дитячі гойдалки, а дорослі, swing-swing.

– О, ні.

– О, так.

– Знаєш що? Я втомився не на сьогодні, не на завтра, а взагалі.

– Як це взагалі? До кінця життя?

– Втомився від одноманітності.

– Але як це можна назвати одноманітністю, адже ми постійно експериментуємо?

– Експериментуємо роблячи одне і те саме. Це як одну і ту ж саму зупу їсти, тільки кожного разу в інший спосіб – ложкою, з горнятка, черпаком.

– Ти ж сам знаєш, що для мене це важливо, інше мене мало цікавить.

– Знаю, що важливо, мені здавалось, що також важливо, але тепер я зрозумів, що не за тим гнався.

– Тільки не кажи мені зараз, що скучаєш за нею, за тою психопаткою.

– Не знаю, але точно думаю про неї.

– Ну і що може в тій психопатці бути цікавого? В неї, мабуть, дах з’їхав остаточно. Якщо і до того вона була кука за муню, то тепер взагалі – овоч, гірше огірка на городі. Знайомі розказували, що вона як прив’язана собака сидить на Кульпаркові, взагалі нікого до неї не пускають.

– Від кого чула? – зацікавлено запитав він.

– Знаєш, ми дівчата завжди цікавимось такими пікантними історіями, цього ні одна жінка не пропустить. Розказували знайомі знайомих.

– Ну, і як вона там?

– Що це ти так жваво зацікавився долею Тані? Як кинути перед женячкою – то без проблем, а в психушці, то вже одразу – що і як?

– Та нічого, – відповів їй, про себе думаючи про неї, про Танюшу.

– Монах якийсь її відвідує чи священник, не знаю точно.

– Монах???

--------------------------------------------------------------------------------------------

Декілька місяців Таня залишалась в психлікарні, ліки давали тимчасове полегшення, але все одно видіння не зникали. Вінсент щодня приходив у лікарню і говорив із нею, розповідав свою історію і слухав її. Також часто компанію складала Світлана, вона, змінивши оточення, стала справжньою красунею, з гарними кучерями та стрункою поставою.