Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Голодні ігри

— Озеро, — мовив Піта. — Ось куди нас хочуть заманити.

— Можливо, у ставках є ще трохи води, — мовила я з надією в голосі.

— Можемо перевірити, — сказав Піта, але я знала, що він просто мене підбадьорює. Я сама розуміла: коли ми прийдемо до ставка, де я відмочувала ногу, там також не буде й краплі води. Але ми все одно завітаємо туди, аби ще раз переконатися в тому, що нам і без того відомо.

— Ти правий. Нас заманюють до озера, — сказала я.

Туди, де зможуть загнати нас у безвихідь. Де гарантований кривавий бій.

— Підемо зараз — чи коли у нас зовсім не залишиться води?

— Зараз. Ходімо просто зараз, поки ми ситі й добре відпочили. Покінчімо з цим, — мовив він.

Я кивнула. Дивно якось. Але я почувалася так, ніби це перший день Ігор. Ніби нічого не змінилося. Двадцять один трибут мертвий, але мені ще потрібно вбити Катона. А й справді, хіба не він завжди був моїм єдиним суперником? Тепер мені здавалося, що інші трибути були просто незначними перешкодами, які відвертали увагу від справжньої битви. Моєї з Катоном.

Але ні, поруч зі мою стоїть хлопець. Я відчуваю його ніжні руки на своїй шкірі.

— Два проти одного. Перевага на нашому боці, — мовив Піта.

— Скоро ми будемо в Капітолїї, — відповіла я.

— Ладен битися об заклад, що так воно і буде, — сказав він.

Якийсь час ми просто стояли, міцно обнявшись, відчуваючи одне одного, ловлячи кожен сонячний промінчик, дослухаючись до кожного подиху вітру. А тоді, не мовивши й слова, розвернулися й рушили до озера.

Тепер мені було байдуже, що Пітина важка хода змушувала метушитися гризунів і розлякувала птахів. Ми повинні здолати Катона, і я б радше зробила це тут, ніж на рівнині. Але сумніваюся, що мені дадуть можливість обирати. Якщо продюсери хочуть, щоб ми зіткнулися на рівнині, то так воно й буде.

Ми вирішили перепочити й зупинилися біля того дерева, на яке кар’єристи колись мене загнали. Лушпайки від гнізда мисливців-убивць, побиті дощем і висушені палючим сонцем, досі лежали під ним. Я доторкнулася кінчиком черевика до невеличкого уламка — і він одразу ж розпорошився й полетів за вітром. Я не втрималася й поглянула на дерево, на якому ховалася Рута, щоб попередити мене і врятувати мені життя. Осине гніздо. Опухле тіло Глорії. Жахливі галюцинації...

— Ходімо звідси, — мовила я, бо воліла якнайшвидше втекти з цього окутаного темрявою місця. Піта не заперечував.

Оскільки ранок у нас почався пізно, то поки ми дійшли до озера, уже вечоріло. Там не було жодного сліду Катона. Взагалі жодного сліду, окрім золотого Рогу достатку, який виблискував у променях призахідного сонця. Я згадала трюк Лисячої Морди, і ми обійшли Ріг достатку зусібіч, аби переконатися, що Катон не втне з нами такого самого трюку. А тоді мовчки, немов дотримуючись інструкції, рушили до озера й наповнили фляги водою.

Я примружилася, поглядаючи на сонце.

— Сподіваюся нам не доведеться битися з ним уночі. У нас тільки одна пара окулярів.

Піта акуратно крапнув у воду кілька крапель йоду.

— Можливо, саме цього він і чекає. Що ж робити? Ходімо назад у печеру?

— Можна. Або пошукаймо дерево. Але спершу дамо йому ще півгодини. А тоді вже заховаємося, — відповіла я.

Ми сиділи біля озера, зовсім не ховаючись. Який тепер сенс ховатися! Потойбіч рівнини з дерева на дерево пурхали переспівниці, перекидаючись веселими мелодіями, ніби яскравими м’ячиками. Я глибоко вдихнула — й заспівала коротеньку пісеньку Рути. І відчула, як пташки затихли, дослухаючись до нової мелодії і очікуючи продовження. В абсолютній тиші я ще раз проспівала ту саму пісеньку. Спочатку її підхопила одна переспівниця, потім й інші. А тоді уся галявина сповнилася веселим тьохканням.

— Ти зовсім як твій батько, — мовив Піта.

Мої пальці потягнулися до брошки, пристебнутої до сорочки.

— Це пісенька Рути, — мовила я. — Гадаю, птахи досі її пам’ятають.

Мелодії накладалися одна на одну, музика дедалі наростала, створюючи неземну гармонію. Завдяки Руті саме під таку мелодію робітники з Округу 11 розходилися по домівках. Цікаво, чи співає її хтось зараз, коли Рути немає?

Я заплющила очі та просто слухала — насолоджувалася прекрасною піснею. А тоді щось порушило гармонію. Нізвідки почали вклинюватися грубі, далеко не вишукані ноти. Мелодія тонула в шумі. Раптом переспівниці одностайно тривожно тьохнули.

Ми негайно підхопилися на ноги, Піта висмикнув із-за пояса ніж, я приготувалася стріляти. І тут-таки з кущів вискочив Катон і кинувся до нас. У нього не було списа, він узагалі нічого не тримав у руках, але біг на нас, мов навіжений. Моя перша стріла поцілила йому в груди, але неймовірно — відбилася й упала на землю.

Попередня
-= 103 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous14921 01.11.2014

Класна книга


anonymous14921 16.09.2014

Чоткий фільм:)


Додати коментар