Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Голодні ігри

— Тоді тримай ті трави біля себе. І потурбуйся про Прим! — мовила я.

— Катніс, зі мною все буде гаразд, — сказала Прим, стиснувши моє обличчя своїми маленькими долоньками. — Але ти також повинна подбати про себе. Ти така метка і відважна. Ти здатна виграти.

Я не виграю. І в глибині душі Прим чудово це розуміє. Такі змагання мені не до снаги. Діти із заможніших округів, де перемога в Іграх вважається за честь, готувалися до них усе своє життя. Мабуть, там будуть хлопці удвічі-тричі дужчі за мене. І дівчата, які знають двадцять різних способів, як убити людину за допомогою самого лише ножа. Звісно, там будуть і такі як я. Для розминки, поки не почнуться справжні веселощі.

— Все можливо, — мовила я, бо яке я мала право наказувати матері боротися, коли сама вже давно здалася? — І тоді ми забагатіємо, як Геймітч.

— Мені байдуже, багаті ми чи ні. Я просто хочу, щоб ти повернулася додому. Ти постараєшся, правда? По-справжньому постараєшся?

— По-справжньому. Обіцяю, — відповіла я.

А тоді у дверях з’явився миротворець — наш час збіг. Ми міцно обійнялися, і я тільки й спромоглася вичавити з себе:

— Я люблю вас. Я люблю вас обох.

Вони сказали те саме у відповідь, а миротворець уже наказав їм вийти і зачинив двері. Я зарилася головою в подушку, немов сподіваючись, що це відгородить мене від реальності.

Зайшов іще хтось. Я здивовано підвела очі й побачила, що на порозі стоїть пекар, батько Піти Мелларка. Я не могла повірити своїм очам — він прийшов попрощатися зі мною. Адже зовсім скоро я намагатимуся вбити його сина. Ми трохи знайомі, та й зрештою, він добре знає Прим. Продаючи сир на Горні, вона завжди залишає йому кілька шматків, за які він щедро платить хлібом. Ми здебільшого домовляємося з ним, коли його відьми-дружини немає поруч. Він зовсім не погана людина. Я впевнена, що він ніколи б не вдарив сина за підгорілий хліб, як це зробила колись його дружина. Але це все одно не пояснює, чому він прийшов до мене.

Пекар, ніяковіючи, присів на краєчок оксамитового крісла. Величезний широкоплечий мужчина з численними шрамами від опіків — це результат багаторічної роботи біля печі. Мабуть, він щойно попрощався з сином.

Він мовчки вийняв із пазухи пакетик і простягнув його мені. Я розгорнула його — там було печиво. Ми ніколи не могли дозволити собі таких ласощів.

— Дякую, — мовила я.

Пекар був не дуже говіркий і в кращі часи, а сьогодні йому взагалі заціпило.

— Сьогодні я їла ваш хліб. Мій друг Гейл обміняв його на білку.

Він кивнув, згадавши про білку.

— Цього разу ви щось трохи продешевили, — мовила я.

Він ледь помітно знизав плечима у відповідь, немов хотів сказати, що це неважливо.

Я також не знала, що сказати. Тож ми сиділи мовчки, аж поки його не покликав миротворець. Пекар підвівся й прокашлявся.

— Я наглядатиму за малою. Потурбуюсь про те, щоб вона не голодувала.

Від його слів мені немов камінь із душі скотився. Зі мною люди згоджуються мати справу, але Прим просто обожнюють. Можливо, цього буде достатньо, щоб зберегти їй життя.

Мій наступний гість також неочікуваний. Упевненим кроком до мене наблизилася Мадж. Вона не плакала і не відводила погляду, а голос її звучав чітко й наполегливо.

— На арену дозволяють узяти одну річ зі свого округу. Річ, яка нагадуватиме про дім. Візьмеш оце?

І з цими словами вона простягнула мені золоту брошку, яка зранку була пристебнута до її сукні. Я ще не мала нагоди роздивитися її як слід, аж тепер побачила, що це пташка в польоті.

— Твою брошку? — перепитала я. Бо ніколи не здогадалася б узяти з собою щось на згадку про наш округ.

— Я пристебну її тобі до сукні, гаразд?

І не чекаючи відповіді, Мадж нахилилася й причепила пташку до моєї сукні.

— Пообіцяй, що візьмеш її з собою на арену, Катніс, — благала вона. — Пообіцяй мені.

— Добре, обіцяю, — відповіла я.

Спочатку печиво, потім брошка — стільки подарунків! А ще, виходячи, Мадж поцілувала мене в щоку. Можливо, Мадж завжди була мені єдиною справжньою подругою?

Нарешті до мене прийшов Гейл. І хоча ми ніколи не плекали одне до одного романтичних почуттів, коли він широко розвів руки, я, ні секунди не вагаючись, кинулася йому в обійми. Все в ньому мені добре знайоме — рухи тіла, аромат просякнутої запахом лісу шкіри. На полюванні я інколи слухала, як б’ється його серце. Але вперше відчула, як його струнке мускулисте тіло притискається до мене.

— Послухай, гадаю, дістати ножа буде зовсім не важко, але краще б ти роздобула лук. Із ним у тебе більше шансів.

— Там не завжди є луки, — мовила я.

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous14921 01.11.2014

Класна книга


anonymous14921 16.09.2014

Чоткий фільм:)


Додати коментар