Слава ЗСУ!

— Одного разу, — зізнався Сем, стишуючи голос до шепотіння, — до замку прибули двоє. Якісь ворожбити з Карфу, білошкірі та синьогубі. Вони зарізали цілого зубра і примусили мене скупатися у його крові, та я все одно не став хоробрим, як вони обіцяли. Мене знудило, і я виблював. Батько наказали відшмагати їх батогами.

Нарешті після трьох підряд дівчат за три роки пані Тарлі подарувала своєму вельможному чоловікові другого сина. Від того дня пан Тарлі забув про Сема і приділяв увагу тільки молодшому синові: завзятому міцному хлоп’яті, якраз на його смак. Семвел отримав кілька років миру, наповненого музикою та книжками.

Усе скінчилося вранці на його п’ятнадцяті іменини. Прокинувшись, він знайшов свого коня засідланим і готовим у дорогу. Троє стражників супроводили його до лісу поблизу Рогошпиля, де батько саме обдирав упольованого оленя.

— Ти вже майже дорослий чоловік і мій спадкоємець, — мовив князь Рандил Тарлі до старшого сина, вправно білуючи звіра довгим ножем. — Я не маю приводу зрікатися тебе, але й не дозволю успадкувати землю з титулом, які по честі повинні перейти Діконові. Серцеруб має потрапити до рук досить сильних, аби його втримати. А ти не вартий бодай торкнутися його руків’я. Отже, я вирішив, що цього дня ти оголосиш про своє бажання вдягти чорне. Ти навіки відмовишся від братового спадку і відбудеш на північ ще до заходу сонця.

— Якщо ж ти відмовишся, — вів далі батько, — то назавтра ми виїдемо на полювання, десь посеред цього лісу твоя коняка спіткнеться, ти вилетиш із сідла та заб’єшся на смерть… саме так я скажу твоїй матері. Вона має жіноче серце і здатна ніжно любити навіть такого, як ти, а я не хочу завдавати їй зайвого болю. І не май на думці бодай якось переступити мою волю. Ніщо не втішить мене більше, аніж вполювати таку свиню, як ти.

Він відклав ножа убік, червоніючи від крові по самі лікті.

— Тож ось тобі твій вибір. Або до Нічної Варти… — Він сягнув досередини оленя, вирвав серце і стиснув його в кулаці, капаючи кров’ю долу, — або отак.

Сем розповідав спокійним, глухим голосом, наче це трапилося не з ним, а з кимось іншим. «Дивно», подумав Джон, «він і сльози не пустив, жодної». Коли оповідь скінчилася, вони якийсь час сиділи і слухали вітер. У цілому світі мовби не залишилося іншого звуку.

Нарешті Джон порушив мовчанку.

— Гайда до трапезної.

— Нащо? — спитав Сем.

Джон знизав плечима.

— Випити гарячого сидру. Або вина з прянощами, якщо тобі більше смакує. Іноді вечорами нам співає Дареон, коли має наснагу. Раніше він був співцем… ну, не зовсім співцем, але майже. Він навчався в співця.

— Як його занесло сюди? — запитав Сем.

— Князь Рябин, що сидить на Золотогаї, застукав його в ліжку зі своєю дочкою, на два роки за нього старшою. Дареон присягається, що вона сама допомогла йому влізти до вікна, та приведена перед батькові очі, пожалілася, що її згвалтували. І ось він тут. Коли маестер Аемон почув спів Дареона, то сказав про нього: гримить, як грім, а смакує, як мед.

Джон посміхнувся.

— Ропух теж, бува, співає, коли розум його полишає. Застільних пісень, яких навчився у батьковому шинку. Пип каже про його спів: гримить, наче віл пердить, а на смак гірший від сцяк.

І вони зареготали разом.

— Я б охоче послухав і того, й іншого, — зізнався Сем, — та вони, мабуть, не захочуть мені співати.

На обличчі в хлопця з’явився стурбований вираз.

— Назавтра він знову примусить мене битися, га?

— Авжеж, — змушено погодився Джон.

Сем незграбно зіп’явся на ноги.

— Тоді краще мені поспати.

Він загорнувся у опанчу і почалапав геть.

Решта хлопців усе ще сиділа в трапезній, коли Джон повернувся самодруг із Привидом.

— Де це тебе носило? — запитав Пип.

— Балакав із Семом, — відповів той.

— Він справді боягузище, — відзначив Грен. — За вечерею на лаві були ще місця, та він отримав свого пирога і пішов, а з нами сісти злякався.

— Пан Підчереван гидують їсти з одного столу з усяким набродом, — кпинив Джерен.

— Ні, то ж пиріг зі свининою був, — вишкірився Ропух. — Засоромився, що з голодухи мусить на людях братика жерти.

І він почав гучно рохкати.

— Припини! — люто сіпнувся Джон.

Інші хлопці стишилися, зачудовані його раптовим нападом.

— Слухайте всі сюди, — мовив Джон посеред тиші, а далі розказав, як воно тепер буде. Пип підняв голос за нього, як Джон і гадав. Але коли мовив своє слово Гальдер, то Джон приємно здивувався. Грен спочатку вагався, але Джон знав, якими словами на нього подіяти. Зрештою всі дійшли згоди. Когось Джон переконав, комусь задурив голову, когось присоромив, а коли треба було, то й настрахав. До загальної змови не приєднався один тільки Раст.