Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Батько сказали усім, що в мене загорілася постіль, а маестер помазав опіки. Помазав, трясця його матері! Грегора теж скоро помазали. Чотирма роками пізніше його помазали сімома єлеями, він проказав лицарські обітниці, Раегар Таргарієн гепнув його по плечі мечем і мовив «Встань, лицарю Грегоре».

Хрипкий скрипучий голос загубився у темряві. Хорт мовчки громадився перед нею чорною зловісною постаттю, огорнутою мороком, схованою від очей. Санса чула його уривчастий подих. Раптом вона зрозуміла, що жаліє його, і страх її минув.

Тиша між ними стояла так довго, що Санса знову була почала боятися, але тепер вже за нього, а не за себе. А тоді сягнула по його плече рукою.

— Він не був справжнім лицарем, — прошепотіла вона.

Хорт відкинув голову і зареготав. Санса сахнулася геть, та він схопив її за руку.

— Еге ж, — прогарчав він їй у обличчя, — маєш рацію, пташко, він не був справжнім лицарем.

Решту їхнього шляху до міста Сандор Клеган не вимовив ані слова. Він привів її до узвізників, що чекали на спізніле панство, наказав везти до Червоного Дитинця і сам заліз до візка. Вони мовчки проїхали крізь Королівську браму, а далі освітленими смолоскипами вулицями міста. Клеган відчинив потерну і провів Сансу до замку, смикаючись обличчям і задумливо блукаючи очима. Поки вони підіймалися баштовими сходами, він тримався на одну сходинку позаду. Шлях до передпокою її опочивальні вони подолали без пригод.

— Дякую, пане мій, — ніяково проказала вона.

Хорт схопив її за плече й нахилився ближче.

— Усе, що я тобі розповів сьогодні.. — прохрипів він ще грубіше, ніж зазвичай. — Якщо колись розкажеш Джофрі… сестрі, батькові… комусь із них…

— Не розкажу, — прошепотіла Санса. — Обіцяю.

Та цього було не досить.

— Якщо скажеш бодай комусь, — закінчив він, — я тебе вб’ю.

Едард VII

— Я сам стояв по ньому всенощне бдіння, — мовив Барістан Селмі, дивлячись на тіло, що лежало на возі. — Нікого ближчого він тут не мав. Кажуть, у Долині залишилася матір.

У блідому вранішньому світлі здавалося, що молодий лицар просто спить. Він не був гарний з себе, але смерть пом’якшила грубо різьблені риси. Сестри-мовчальниці вбрали його у кращий оксамитовий жупан з високим коміром, щоб заховати розірване списом горло. Едард Старк глянув йому в обличчя і спитав себе, чи не з-за нього загинув цей юнак, вбитий значковим лицарем Ланістерів до того, як Нед зміг з ним побалакати. Чи може таке статися випадково? Тепер вже не дізнаєшся.

— Гуго був зброєносцем Джона Арина чотири роки, — вів далі Селмі. — Король висвятив його у лицарі, перш ніж їхати на північ, аби вшанувати пам’ять Джона. Малий прагнув стати лицарем понад усе, але на жаль, не був іще готовий.

Нед погано спав уночі й почувався втомленим не по роках.

— Ніхто з нас не буває готовий, — відповів він.

— До лицарства?

— До смерті.

Нед турботливо вкрив хлопця його киреєю: просякнутою кров’ю, блакитною, облямованою місячними серпиками. «Коли матір спитає, чому загинув її син», подумав він гірко, «їй скажуть, що він своєю смертю вшанував Правицю Короля, князя Едарда Старка».

— Цього не мало статися. Війну не треба перетворювати на гру.

Нед обернувся до жінки коло возу, завитої у сірі шати так, що на обличчі виднілися лише очі. Обов’язок сестер-мовчальниць — готувати мерців до поховання, і люди вважали, що з того не буде пуття, якщо дивитися в обличчя самій смерті.

— Хай його обладунок відвезуть у Долину. Матері він не завадить.

— Авжеж, він вартий доброї торби срібла, — погодився пан Барістан. — Хлопець замовив його навмисне для турніру. Простий, але доброї роботи. Не знаю, чи встиг він усе виплатити ковалеві.

— Він заплатив учора, пане мій, і до того ж дорогу ціну, — відповів Нед, а до сестри-мовчальниці сказав:

— Хай мати отримає обладунок. З ковалем я все владнаю.

Сестра схилила голову.

Після того пан Барістан пішов разом з Недом до королівського шатра. Табір починав ворушитися. Над багаттями тріщали та бризкали салом пухкі ковбаси, пускаючи повітрям пахощі часнику та перцю. Юні зброєносці бігали з дорученнями від хазяїв, що прокидалися, позіхали та потягувалися, готуючись до нового дня. Служник з гускою під пахвою став на коліно, побачивши крокуючу пару, і пробурмотів «Ваші мосці», а гуска тим часом гелготіла та щипала йому пальці. Щити коло кожного шатра позначали господарів: срібний орел Морестражу, поле солов'їв Бриса Карона, виноградна китиця Рожвинів, смугастий вепр, червоний бик, палаюче дерево, білий баран, потрійний завиток, ліловий одноріг, танцююча діва, чорний гаспид, вежі-близнюки, рогата сова, а наостанок чисті білі щити Королегвардії, що сяяли, наче ранок.

Попередня
-= 128 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар