Слава ЗСУ!

Едард VII

— Я сам стояв по ньому всенощне бдіння, — мовив Барістан Селмі, дивлячись на тіло, що лежало на возі. — Нікого ближчого він тут не мав. Кажуть, у Долині залишилася матір.

У блідому вранішньому світлі здавалося, що молодий лицар просто спить. Він не був гарний з себе, але смерть пом’якшила грубо різьблені риси. Сестри-мовчальниці вбрали його у кращий оксамитовий жупан з високим коміром, щоб заховати розірване списом горло. Едард Старк глянув йому в обличчя і спитав себе, чи не з-за нього загинув цей юнак, вбитий значковим лицарем Ланістерів до того, як Нед зміг з ним побалакати. Чи може таке статися випадково? Тепер вже не дізнаєшся.

— Гуго був зброєносцем Джона Арина чотири роки, — вів далі Селмі. — Король висвятив його у лицарі, перш ніж їхати на північ, аби вшанувати пам’ять Джона. Малий прагнув стати лицарем понад усе, але на жаль, не був іще готовий.

Нед погано спав уночі й почувався втомленим не по роках.

— Ніхто з нас не буває готовий, — відповів він.

— До лицарства?

— До смерті.

Нед турботливо вкрив хлопця його киреєю: просякнутою кров’ю, блакитною, облямованою місячними серпиками. «Коли матір спитає, чому загинув її син», подумав він гірко, «їй скажуть, що він своєю смертю вшанував Правицю Короля, князя Едарда Старка».

— Цього не мало статися. Війну не треба перетворювати на гру.

Нед обернувся до жінки коло возу, завитої у сірі шати так, що на обличчі виднілися лише очі. Обов’язок сестер-мовчальниць — готувати мерців до поховання, і люди вважали, що з того не буде пуття, якщо дивитися в обличчя самій смерті.

— Хай його обладунок відвезуть у Долину. Матері він не завадить.

— Авжеж, він вартий доброї торби срібла, — погодився пан Барістан. — Хлопець замовив його навмисне для турніру. Простий, але доброї роботи. Не знаю, чи встиг він усе виплатити ковалеві.

— Він заплатив учора, пане мій, і до того ж дорогу ціну, — відповів Нед, а до сестри-мовчальниці сказав:

— Хай мати отримає обладунок. З ковалем я все владнаю.

Сестра схилила голову.

Після того пан Барістан пішов разом з Недом до королівського шатра. Табір починав ворушитися. Над багаттями тріщали та бризкали салом пухкі ковбаси, пускаючи повітрям пахощі часнику та перцю. Юні зброєносці бігали з дорученнями від хазяїв, що прокидалися, позіхали та потягувалися, готуючись до нового дня. Служник з гускою під пахвою став на коліно, побачивши крокуючу пару, і пробурмотів «Ваші мосці», а гуска тим часом гелготіла та щипала йому пальці. Щити коло кожного шатра позначали господарів: срібний орел Морестражу, поле солов'їв Бриса Карона, виноградна китиця Рожвинів, смугастий вепр, червоний бик, палаюче дерево, білий баран, потрійний завиток, ліловий одноріг, танцююча діва, чорний гаспид, вежі-близнюки, рогата сова, а наостанок чисті білі щити Королегвардії, що сяяли, наче ранок.