Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Так, ваша милість? — мовив він.

— Відведи мою наречену до замку і простеж, аби з нею нічого не сталося, — сухо наказав принц. Без жодного слова на прощання принц обернувся і пішов геть, залишивши Сансу з Хортом.

Санса відчувала шкірою, як Хорт на неї витріщається.

— А ти гадала, Джоф сам тебе поведе? — Він зареготав. Регіт його нагадував гарчання бійцівських собак у ямі. — Еге ж!

Він підсмикнув її на ноги. Вона не опиралася.

— Пішли вже. Не тільки тобі спати кортить. Я трохи перепив, а завтра мені ще, може, брата вбивати доведеться.

І знову зареготав.

Злякана Санса штурхнула септу Мордану в плече, сподіваючись розбудити, але та тільки захропіла гучніше. Король Роберт пошкутильгав геть, і лави раптом спорожніли. Учта скінчилася, а заразом розвіялася і чарівна мрія.

Хорт видобув з держака смолоскипа, аби світити на дорогу. Санса рушила за ним. Грунт був нерівний та кам’янистий; від миготіння світла здавалося, що земля під ногами рухається. Санса не підводила очей, бо стежила, куди ставить ноги. Вони пройшли повз панські шатра, кожне зі своїм прапором та обладунком, вивішеним знадвору. Тиша згущувалася з кожним кроком. Санса не могла витримати вигляду супутника. Він її лякав аж до жаху. Але ж її виховали у всіх правилах шляхетної чемності, й дівчина сказала собі: справжня панна має не помічати, яке страхітливе в нього обличчя.

— Ви так лицарськи билися сьогодні, пане Сандоре, — вичавила вона з себе.

Сандор Клеган раптом визвірився:

— Залиш собі порожні лестощі, дівчисько… і лицарювати мені тут не треба. Я не лицар. Чхав я на лицарів та їхні обітниці. Он мій брат — лицар. Ти бачила, як він сьогодні бився?

— Так, — відповіла Санса і затремтіла. — Він бився…

— Лицарськи? — скінчив за неї Хорт.

Санса зрозуміла, що він глузує.

— Ніхто не міг встояти перед ним, — спромоглася вона нарешті, задоволена із себе. То хоч не була брехня.

Сандор Клеган раптом зупинився посеред темного порожнього поля. Вона мимоволі мусила зупинитися поруч.

— Септа добре тебе вивчила. Ти схожа на одну з тих пташок, що їх привозять з Літніх островів, га? Така малесенька гарненька балакуча пташка, яка повторює усі гарненькі слівця, що її навчили.

— Це ви недобре кажете. — Санса відчувала, як серце калатає у грудях. — Ви мене лякаєте. Я хочу вже піти.

— «Ніхто не міг встояти перед ним», — проскрипів Хорт. — Авжеж. Ніхто ніколи не міг встояти перед Грегором. Отой хлопчина у його другому двобої… гарненько вийшло, га? Ти ж бачила, чи не так? Малий дурник не в теє товариство сунув носа. Без грошей, без зброєносця. Сам вдягав обладунок, ринграфа не закріпив як слід. Гадаєш, Грегор не помітив? Гадаєш, Грегорів спис сам узяв та й підскочив? Ти, гарненька балакуча пташечка… якщо ти в це віриш, то й справді порожня головою, як та птаха. Грегорів спис завжди б’є туди, куди Грегор забажає. Ану подивись на мене. Дивись на мене!

Сандор Клеган вхопив її здоровезною рукою за підборіддя і задер їй обличчя догори. Він став просто перед нею і наблизив смолоскипа.

— Ось де гарненько. Дивися мені. Добре дивися. Мусиш добре роздивитися. Я помітив, як ти відверталася на королівському гостинці. Сцяти я хтів. Зараз дивися.

Його пальці тримали її підборіддя, мовби залізними лещатами, а очі спостерігали. П’яні очі, люті й нестримні. Вона мусила дивитися.

Правий бік його обличчя був кощавий, з гострими вилицями та сірим оком під важким лобом. Ніс був великий, гачкуватий, а волосся рідке й темне. Він відростив його довгим і зачісував набік, бо на іншій стороні голови нічого не росло.

Лівий бік обличчя був страшною руїною. Вухо відгоріло геть, залишилася сама дірка. Око бачило, але навколо нього лежали покручені рубці. Слизька чорна плоть, схожа на вичинену шкіру, була помережана западинами та глибокими тріщинами, що мокро червоніли, коли обличчя рухалося. Нижче, коло щелепи, плоть прогоріла так глибоко, що трохи не виднілася кістка.

Санса заревла. Тоді він її пустив і загасив смолоскипа у грязюці.

— Не знаєш гарненьких слів про таке, га, дівчинко? Септа не навчила, як таке хвалити?

Відповіді не було, тож він правив далі.

— Оті думають, мене скалічило в битві. Якась облога, палаюча башта, ворог зі смолоскипом. Один бевзь питав, чи це, бува, не драконячий подих.

Він залишився самим голосом у ночі, тінню, яка стояла так близько, що відчувався кислий винний подих.

— Я був ще меншим за тебе, років шість чи сім. Коло батькового обійстя якийсь столяр відкрив майстерню з крамницею. За батькову ласку він надіслав дарунки. Старий робив чарівні іграшки. Я й не пам’ятаю, що він прислав мені, бо забажав Грегорового дарунка. Дерев’яного лицаря, мальованого, рухомого, на мотузочках, щоб можна було ним битися. Грегор старший за мене на п’ять років, і та іграшка для нього нічого не важила, бо він був уже зброєносцем — трохи не у шість стоп заввишки й м’язистий, мов бик. Я поцупив його лицаря, та скажу тобі, не надто з того порадів. Я боявся брата, і таки недарма, бо він мене знайшов. У кімнаті стояла жарівниця. Грегор не вимовив ані слова, лише схопив мене під пахву і засунув щокою в гаряче вугілля. І тримав, поки я волав і верещав. Ти сама бачила, який він здоровезний. Навіть тоді знадобилося троє дорослих чоловіків, щоб його відтягнути. Септони теревенять про сім пеклів, та що вони знають? Тільки той, хто горів у вогні, розуміє, що таке пекло.

Попередня
-= 127 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар