Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Сьогодні голодувати не будемо, — зазначив Брон. Він і сам скидався на тінь: худий, самі кістки, норовом твердіший за кістку, чорноокий, чорнявий, зарослий щетиною.

— Хтось, може, й буде, — відповів Тиріон. — Мені коні не смакують. А надто мої власні.

— М’ясо — воно і є м’ясо, — здвигнув плечима Брон. — Дотракійці полюбляють конятину більше, аніж яловичину чи то пак свинину.

— То ти, може, сплутав мене з дотракійцем? — кисло запитав Тиріон.

Дотракійці справді їли конятину, а ще вони залишали калічних дітей у степу на поталу диким собакам, що бігли за халазаром. Взагалі, дотракійські звичаї його не надто вабили.

Чіген зрізав з туші тонку смужку скривавленого м’яса і підняв, аби оглянути.

— Скуштувати хочеш, карлику?

— Мій брат Хайме подарував мені цю кобилу на двадцять треті іменини, — блякло вимовив Тиріон.

— То подякуй йому від нас. Якщо колись побачиш.

Чіген вишкірився, показавши жовті зуби, і проковтнув сире м’ясо за два прийоми.

— На смак породиста.

— Краще засмажити з цибулею, — порадив Брон.

Тиріон мовчки пошкутильгав від них. Холод пронизував його до кісток, а ноги боліли так, що він ледве їх переставляв. Може, мертвій кобилі ще й пощастило. Бо він мав перед собою кілька годин дороги, потім кілька жалюгідних шматків їжі, трохи сну на твердій холодній землі, а тоді ще одну таку саму ніч, а тоді ще, а коли це скінчиться — про те відали самі лише боги.

— Дідьки б її смажили, — пробурмотів він, вибравшись на дорогу до своїх полонителів і згадуючи нещодавні події, — а заразом і усіх Старків.

Спогади залишалися болісними. Однієї миті він замовляє вечерю, а іншої стоїть проти повної зали оружних людей, Джик тягнеться до меча, а товста корчмарка галасує:

— Ні, приберіть мечі, тільки не тут, прошу вас, мосці панове!

Тиріон поспіхом вхопив Джика за руку, поки їх обох не порубали на шматки.

— Де твоя гречність, Джику? Наша добра хазяєчка наказала прибрати мечі. Роби, як вона каже.

Він спромігся на усмішку і сам відчув, якою жалюгідною вона вийшла.

— Ви робите прикру помилку, пані Старк. Я нічого не знаю про напад на вашого сина. Присягаюся честю…

— Честю Ланістера, — тільки й відповіла вона. А тоді підняла руки і показала всій залі долоні. — Оці рубці залишив його кинджал. Клинок, якого він надіслав, аби врізати горло моєму синові.

Тиріон відчув, як навколо згущується гнів, підживлений глибокими ранами на руках Старчихи.

— Вбити його, — просичала якась п’яна хвойда десь позаду зали, і її заклик підхопили інші голоси. Швидше, ніж він міг чекати. Незнайомці, які ще хвилину тому не мали проти нього геть нічого, зараз прагнули його крові, як хорти у погоні.

Тиріон заговорив гучно, намагаючись приховати тремтіння.

— Якщо пані Старк вважає, що я маю відповісти за якийсь злочин, то я піду з нею і відповім за нього.

То був єдиний можливий вихід. Спробувати прорубати собі дорогу на волю означало вірну й нагальну смерть. На Старчихин заклик про допомогу відгукнулося більше десятка вояків: гаренголець, троє бракенців, двоє неоковирних сердюків, яким на вид зарізати його було легше, ніж плюнути, і ще якісь дурні хлопи, які навряд чи розуміли, що відбувається. Що мав Тиріон супроти них? Кинджала при боці та двох пахолків. Джик непогано вправлявся з мечем, але Моррек не важив: він був радше машталір, куховар, покойовий, аніж вояк. Що ж до Йорена, то хай би що він там собі думав, а чорні братчики присягалися не лізти у чвари королівств. Тому від Йорена поміч прийти не могла.

І справді, чорний братчик спокійно ступив убік, щойно старий лицар біля пані Старк мовив:

— Заберіть в них зброю.

Сердюк Брон вийшов наперед, вийняв меча з Джикової руки та познімав з пасів кинджали.

— Добре, — зазначив старий посеред напруги, яка все зростала, — дуже добре.

Тиріон упізнав його буркотливий голос: то був майстер-мечник Зимосічі, тільки чисто голений.

З рота в корчмарки полетіли кармазинові бризки слини, коли вона узялася благати Кетлін Старк:

— Не вбивайте його тут!

— Не вбивайте його ніде, — додав свій голос Тиріон.

— Відведіть його деінде, пані! Не треба нам тут кровопролиття, я не хочу влізати у князівські чвари.

— Ми повеземо його до Зимосічі, — відповіла пані Старк, а Тиріон подумав, «Що ж, тоді…». Він встиг окинути оком залу, оцінити положення і зробити певні втішні висновки. Певна річ, Старчиха діяла досить розумно: примусила перед усіма підтвердити значкові присяги, дані їхніми панами її батькові, а тоді закликала їх на допомогу слабкій жінці… то вона справно дотумкала. І все ж успіх був не такий повний, як вона сподівалася. За грубим його підрахунком, у залі сиділо щось із п’ятдесят людей, а на заклик Кетлін Старк піднялося хіба з тузінь; інші збентежено перезирнулися, злякалися або просто не рушили з місця. Щодо фреївських вояків, то їх, як помітив Тиріон, підвелося лише двоє, та й ті швидко сіли на місце, коли їхній очільник не ворухнув і пальцем. Він ладний був посміхнутися, але не насмілився.

Попередня
-= 137 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар