Слава ЗСУ!

Коли він відпустив її руку, Дані зрозуміла, що тремтить.

— Та мабуть, — з сумнівом у голосі відповів її брат. — Ті дикуни мають збочений смак. Хлопчики, коні, вівці…

— При халові Дрого краще такого не казати, — попередив Іліріо.

У бузкових очах її брата блискавкою майнув гнів.

— Ви маєте мене за дурня?

Магістрат злегка вклонився.

— Я маю вас за короля. Королям не властива обережність пересічних людей. Прийміть мої вибачення за можливу образу.

Він повернувся і плеснув долонями, викликаючи носіїв.

Коли вони вирушили в дорогу вигадливо різьбленим паланкіном Іліріо, на вулицях Пентосу було темно, як у ямі. Попереду йшли двоє слуг, освітлюючи дорогу вишуканими олійними ліхтарями з блідо-блакитного скла; паланкін тягли на плечах дванадцять дужих чоловіків. Всередині, за завісами, у теплому і застиглому повітрі Дані відчувала сморід нездорової плоті Іліріо, щедро присмачений парфумами.

Брат, відкинувшись на подушки поряд із нею, нічого не помічав. Його думки повіяли десь далеко, за вузьке море.

— Я не потребуватиму цілого халазару, — раптом мовив Візерис, пестячи руків’я позиченого меча. Дані знала, що брат ледве тямить, яким боком тримати зброю. — Десяти тисяч має вистачити. З десятьма тисячами дотракійських верескунів я легко візьму Семицарство до рук. Держава повстане за свого істинного короля. Тирели, Рожвини, Даррі, Грейджої люблять Узурпатора не більше, ніж я. Дорнійці палають бажанням відплатити за Елію та її дітей. Та й простолюдці підуть за нами. Вони моляться за свого короля.

Він занепокоєно зиркнув на Іліріо.

— Адже моляться, чи не так?

— То ваш народ, який любить вас, — шанобливо мовив магістрат Іліріо. — У селах і містах по всій державі чоловіки п’ють за ваше здоров’я, поки жінки шиють прапори з драконом і ховають їх до того дня, коли ви повернетеся з-за моря.

Він здвигнув огрядними плечима.

— Принаймні так кажуть мої довірені люди.

Дані не мала своїх людей за вузьким морем і не могла пересвідчитися, хто там що робить чи думає. Все ж вона не повірила солодким словам Іліріо, бо не вірила йому взагалі. Проте її брат схвильовано закивав головою.

— Я сам уб’ю Узурпатора, — пообіцяв він, який за життя не вбив ще жодної душі. — Так само, як він убив мого брата Раегара. І Ланістера-Крулеріза я теж уб’ю за те, що він зробив з батьком.

— Намір, гідний всякої хвали, — відповів магістрат Іліріо. Дані помітила, як на його товстих губах заграла ледь помітна усмішка. Але брат нічого не побачив, тільки кивнув, відсунув завісу і втупився у нічну темряву. Дані знала, що цієї миті він знову б’ється у Битві на Тризубі.

Дев’ятибаштовий маєток хала Дрого стояв на затоці, просто коло берега. Його високі цегляні стіни заросли блідим плющем. Як їм сказав Іліріо, маєток подарували халові магістрати Пентоса. Вільні Міста завжди були щедрі до кінного народу.

— Не те щоб ми боялися тих варварів, — пояснював Іліріо з посмішкою. — Володар Світла захистить стіни нашого міста хоч від мільйона дотракійців. Принаймні так обіцяють червоні жерці. Та навіщо зайвий ризик, коли їхня дружба купляється за-півдарма?

Паланкін зупинили біля воріт. Завіси грубо відкинув один з охоронців будинку. Він мав мідний колір шкіри і темні мигдалеві очі дотракійця, але жодної волосини на обличчі, зате на голові — спижевого шолома Неблазних зі шпичаком на маківці. Охоронець обвів їх холодними очима, магістрат Іліріо прогарчав йому щось незугарною дотракійською говіркою, той відповів нею ж і махнув рукою крізь браму.

Дані помітила, що брат вчепився у руків’я позиченого меча і на вигляд став наляканий не менше, ніж вона.

— Нахабний євнух, — пробурмотів Візерис під ніс. Тим часом паланкін в’їхав до брами обійстя, і магістрат Іліріо проспівав солодким голосом:

— Сьогодні вночі на бенкеті буде багато поважних людей, а такі люди зазвичай мають ворогів. Хал зобов’язаний захищати своїх гостей, а з-поміж них — вас першого, ваша милість. Без сумніву, за вашу голову Узурпатор дав би гарні гроші.

— О так, — похмуро відповів Візерис. — Він уже пробував, Іліріо, кажу вам. Його посіпаки нишпорять за нами усюди. Я — останній дракон, і він не зможе спати спокійно, доки я живий.

Паланкін сповільнив рух і зупинився. Завіси було відкинуто, і невільник допоміг Даянерис вийти. Вона помітила, що той мав на собі звичайний спижевий нашийник. Слідом виліз її брат, усе ще вчепившись у руків’я меча. Аби поставити на ноги магістрата Іліріо, знадобилося двоє міцних пахолків.

Усередині будинку повітря було напоєне пахощами прянощів: кориці, солодкого лимону, вогнеперцю. Їх провели через передпокій, де мозаїкою з кольорового скла були викладені картини Лиха Валірії, а вздовж стін горіли масляні чавунні ліхтарі. Під аркою з переплетеного кам’яного листя євнух проспівав про їхнє прибуття високим приємним голосом: