Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

У двері тихенько постукали.

— Увійдіть, — відповіла Дані, відвертаючись від вікна. Увійшли служниці Іліріо, вклонилися, взялися до справи. Це були невільниці, отримані у дарунок від одного з численних дотракійських друзів магістрата. У вільному місті Пентосі рабства не існувало, і все ж то були невільниці. Стара, схожа на дрібну сіру мишу, ніколи не казала ані слова, зате дівчина торохтіла під час роботи, не змовкаючи ані на мить. Вона була улюбленицею Іліріо, мала шістнадцять років, світле волосся та блакитні очі.

Служниці принесли з кухні гарячої води, наповнили балію і додали запашних олій. Дівчина стягнула з Дані через голову груботкану бавовняну сорочку і допомогла залізти у балію. Вода майже кипіла, та Дані не сіпнулася і не скрикнула. Їй подобалося, коли гаряче — так вона відчувала себе чистою. До того ж брат часто повторював, що Таргарієнам надто спекотно не буває.

— Ми з роду драконів, — казав він. — Вогонь тече у нашій крові.

Стара служниця помила і м’яко розплутала її довге блідо-срібне волосся, не кажучи ані слова. Дівчина відтерла їй спину і ноги, заразом розповідаючи, як Дані пощастило.

— Дрого такий багатий, що в нього навіть невільники носять золоті нашийники. Сто тисяч наїзників скачуть у його халазарі, а палац хала у Ваес Дотраку має дві сотні кімнат і двері з чистого срібла.

І всяке таке, багато різного: який гарний чоловік той хал, який високий та лютий, який у битві безстрашний, найкращий вершник з усіх, хто коли-небудь сідав у сідло, неперевершений стрілець із лука. Даянерис нічого не казала. Вона завжди гадала, що одружиться з Візерисом, як досягне віку. Століттями Таргарієни одружували братів з сестрами, відколи Аегон Завойовник узяв своїх сестер собі за дружин. «Треба берегти чистоту породи», тисячу разів казав їй Візерис. Їхня кров — то кров королів, золота кров старої Валірії, кров драконів. Дракони не злягаються з польовими звірями, а Таргарієни не повинні змішувати свою кров з кров’ю нижчих людей. А зараз Візерис змовлюється продати її якомусь чужинцеві, ще й варварові.

Після купання невільниці допомогли їй вийти з води і висушили рушниками. Дівчина розчісувала їй волосся, поки воно не засяяло розплавленим сріблом. Тим часом стара наносила парфуми, запашні, як гостроцвіт з дотракійського степу: трохи на кожен зап’ясток, за вухами, на кінчики грудей, і наостанок між ніг, де парфум повіяв холодком по губах. Після кількох майже невагомих і невидимих речей, які прислав магістрат Іліріо, зверху надягли шовкову сукню сливового кольору, аби відтінити волошкові очі. Дівчина вбрала їй ноги у позолочені сандалі, стара ж закріпила на голові діадему і вдягла на руки золоті браслети з аметистами. Останньою з’явилася важка золота гривня, помережана стародавніми валірійськими єроглифами.

— Тепер ви справжня принцеса, — перехопило подих у дівчини, коли все було готове. Дані зиркнула на своє відображення у срібному дзеркалі, ще одному передбачливому дарунку Іліріо. «Принцеса», подумала вона, та миттю згадала, що казала дівчина: хал Дрого такий багатий, що в нього і невільниці носять золоті нашийники. Вона відчула раптовий холодок, голими руками побігли мурашки.

Її брат чекав у прохолодному передпокої, присівши на край водойми та бовтаючи рукою у воді. Коли вона увійшла, він встав і роздивився прискіпливим оком.

— Ану стань отам, — звелів він. — Повернися. Отак добре, нічогенька. Ну, тепер ти на вид…

— …справжня королева, — закінчив Іліріо, виходячи з-під арки. З кожним кроком на його огрядній статурі під вільними шовковими шатами вогненних кольорів колихалося сало, та все ж рухався він з вартою подиву легкістю. Коштовні камені блищали на кожному пальці рук, а розгалужену бороду кольору соломи йому так намастили олією, що вона сяяла, мов справжнє золото.

— Хай  цього найщасливішого дня Володар Світла ущедрить вас своєю ласкою, принцесо Даянерис, — урочисто проказав магістрат, беручи її за руку. Він нахилив голову, блиснувши в усмішці кривими жовтими зубами крізь золото своєї бороди.

— Вона прекрасна, ваша милість, надзвичайна, — мовив він до її брата. — Дрого буде у захваті.

— Надто кістлява, — відповів Візерис. Своє біляво-срібне волосся, таке саме, як у неї, він зібрав на потилиці у тугий хвіст і скріпив застібкою драконової кістки. Від цього різкі риси його худого обличчя набули ще суворішого вигляду. Брат поклав руку на руків’я меча, позиченого в Іліріо, і мовив:

— Ви певні, що халові Дрого подобаються такі молоді жінки?

— Вона має кров, породу, і цілком доросла для хала, — відповів йому Іліріо, і до речі, вже не вперше. — Подивіться-но. Срібно-золоте волосся, волошкові очі… це кров старої Валірії, жодних сумнівів, жоднісіньких… а ще ж якого шляхетного роду: донька старого короля, сестра нового… ні, вона не зможе не причарувати нашого Дрого.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар